Постанова ВГСУ від 10.02.2014 року у справі №907/375/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2014 року Справа № 907/375/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Капацин Н.В. - головуючий, Бернацька Ж.О., Кривда Д.С. (доповідач),за участю представників:позивача (прокуратури)Сіромашенко Р.Л., прокурор відділу ГП України, відповідачів 1) не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином), 2) Полтавцева Т.В., представник,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Ужгородміськбуд"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 21.11.2013у справі№ 907/375/13 господарського суду Закарпатської областіза позовомПрокурора міста Ужгорода до1) Ужгородської міської ради 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ужгородміськбуд"провизнання незаконним та скасування пункту 1.5 рішення №797 Ужгородської міської ради від 28.12.2012 р. та звільнення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Прокурор міста Ужгорода звернувся до господарського суду Закарпатської області з позовом до Ужгородської міської ради та ТОВ "Ужгородміськбуд" про визнання незаконним та скасування п.1.5 рішення Ужгородської міської ради № 797 від 28.12.2012, яким ТОВ "БудКеш" надано дозвіл на укладення короткострокового договору сервітутного користування земельною ділянкою, площею 0,0020га для встановлення та обслуговування тимчасової споруди по вул.Белінського, поз.89, м.Ужгород, до 27.12.2013; зобов'язання ТОВ "Ужгородміськбуд" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, площею 0,0020га, по вул. Белінського, поз.89 м.Ужгород, та привести земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд зведених на ній.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 10.06.2013 (суддя Карпинець В.І.) у задоволенні позову відмовлено (п.1); у задоволенні клопотання ТОВ "Ужгородміськбуд" про залишення позову без розгляду відмовлено (п.2); застосований захід до забезпечення позову скасовано (п.3).

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.11.2013 (судді: Кузь В.Л. - головуючий, Гриців В.М., Малех І.Б.) рішення господарського суду Закарпатської області від 10.06.2013 у справі № 907/375/13 скасовано частково; прийнято нове рішення - позов задоволено; визнано незаконним та скасовано п.1.5 рішення Ужгородської міської ради №797 від 28.12.2012; зобов'язано ТОВ "Ужгородміськбуд" звільнити земельну ділянку площею 0,0020га по вул. Белінського, поз.89 м. Ужгород та привести земельну ділянку у придатний для використання стан; стягнуто з Ужгородської міської ради в доход Державного бюджету України 1147грн. за розгляд справи в суді першої інстанції; стягнуто з ТОВ "Ужгородміськбуд" в доход Державного бюджету України 1147грн. за розгляд справи в суді першої інстанції; стягнуто з Ужгородської міської ради в доход Державного бюджету України 573,50грн. за розгляд справи в суді апеляційної інстанції; стягнуто з ТОВ "Ужгородміськбуд" в доход Державного бюджету України 573,50грн. за розгляд справи в суді апеляційної інстанції; залишено без змін рішення по скасування заходу по забезпеченню позову; виключено з резолютивної частини рішення п.2.

Не погоджуючись з постановою, ТОВ "Ужгородміськбуд" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову у справі скасувати, залишивши в силі рішення господарського суду Закарпатської області від 10.06.2013. Скаргу мотивовано доводами про порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, зокрема, ст.ст.98, 100, 125 Земельного кодексу України, ст.ст.391, 401, 402 Цивільного кодексу України.

Від представника Ужгородської міської ради надійшло клопотання про розгляд справи без його участі у зв'язку із зайнятістю в іншому судовому процесі.

Відводів складу суду не заявлено.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, заслухавши пояснення представника відповідача-2 та прокурора, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, предметом спору у даній справі є вимога прокурора про визнання незаконним та скасування п.1.5 рішення Ужгородської міської ради № 797 від 28.12.2012 "Про надання дозволів на укладення короткострокових договорів сервітутного користування земельними ділянками", яким ТОВ "БудКеш" (перейменованому в ТОВ "Ужгородміськбуд") надано дозвіл на укладення короткострокового договору сервітутного користування земельною ділянкою, площею 0,0020га для встановлення та обслуговування тимчасової споруди по вул.Белінського, поз.89, м.Ужгород, до 27 грудня 2013 року.

Відповідно до ст.21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно п.10 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації.

Відповідно до ст.98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими.

Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Статтею 99 Земельного кодексу України визначені види права земельного сервітуту та встановлено, що власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів, зокрема, як право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій (пункт в) вказаної норми).

Згідно приписів ст.401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки (ч.2 ст.402 цього Кодексу).

Порядок встановлення земельних сервітутів врегульований також ст.100 Земельного кодексу України.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм, право земельного сервітуту по суті є правом обмеженого використання чужої земельної ділянки (ділянок), що надається особі, яка вимагає його встановлення від власника (володільця) цієї (слугуючої) земельної ділянки для обслуговування своєї (панівної) земельної ділянки. Таким чином, правовідносини земельного сервітуту виникають між власниками (володільцями) сусідніх земельних ділянок, а саме між власником земельної ділянки, яка має бути обтяжена сервітутом, тобто, між особою, яка зобов'язана надати свою земельну ділянку в обмежене користування, і особою, яка вимагає встановлення сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки (іншого нерухомого майна) і якій належить право на встановлення земельного сервітуту.

Між тим, як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідачі не надали доказів на підтвердження права власності чи права землекористування ТОВ "Ужгородміськбуд" суміжною земельною ділянкою по відношенню до тієї, щодо якої укладено договір земельного сервітуту, як і доказів неможливості ТОВ "Ужгородміськбуд" задовольнити своє право користування земельною ділянкою іншим законним способом, ніж встановлення земельного сервітуту.

Таким чином, суд апеляційної інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про те, що ігнорування Ужгородською міською радою дотримання норм ст.93, ч.2 ст.124 Земельного кодексу України та ч.2 ст.6 Закону України "Про оренду землі" щодо конкуретних засад отримання права тимчасового користування земельними ділянками є перевищенням встановлених законом повноважень внаслідок надання права певній особі на користування земельною ділянкою без проведення конкурсу чи аукціону.

При цьому апеляційний господарський суд, посилаючись на вимоги ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, відхилив посилання місцевого господарського суду на чинність рішення Ужгородської міської ради від 03.06.2011 №178 "Про Тимчасовий порядок встановлення обмеженого користування та укладення договору земельного сервітуту щодо земельних ділянок, які перебувають у розпорядженні Ужгородської міської ради".

Так, згідно ст.4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.