ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 лютого 2014 року Справа № 6/175-09 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: судді:Прокопанич Г.К., Алєєва І.В. (доповідач), Євсіков О.О.за участю представників: від позивача:Кириленко О.П., представник за дов.;від відповідача:Слюсар О.В., представник за дов.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк"на рішеннягосподарського суду Вінницької області від 12.06.2013р. (складене 17.06.2013р.)та на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.07.2013р.у справі господарського суду№6/175-09 Вінницької областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" в особі Київської філії Акціонерного товариства "Український інноваційний банк"до Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут"простягнення 7 179 973,03 грн.В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Вінницької області від 12.06.2013р. (складене 17.06.2013р.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.07.2013р. у справі № 6/175-09, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Позивач, Публічне акціонерне товариство "Український інноваційний банк", з прийнятими судовими актами не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судове рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційної інстанції, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
У зв'язку з відпусткою судді Прокопанич Г.К. було проведено повторний автоматичний розподіл справи №6/175-09 відповідно до розпорядження керівника апарату Вищого господарського суду України від 15.01.2014р. №08.03-04/21.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 20.01.2014р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду у новому складі колегії суддів: головуючий суддя - Алєєва І.В. (доповідач), судді - Євсіков О.О., Картере В.І.
Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 27.01.2014р. №02-05/28 у зв'язку з виходом з відпустки судді Прокопанич Г.К. та завантаженістю судді Картере В.І., для розгляду справи №6/175-09 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Прокопанич Г.К., судді - Алєєва І.В. (доповідач), Євсіков О.О.
Ухвалою від 27.01.2014р. Вищий господарський суд України відклав розгляд касаційної скарги.
В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 03.02.2014р. оголошено перерву до 10.02.2014р.
У письмовому відзиві на касаційну скаргу відповідач просив оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 10.02.2014р. представник позивача підтримав вимоги касаційної скарги, представник відповідача заперечував проти її задоволення.
Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк".
Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 18.12.2007р. між позивачем (банк) та відповідачем (позичальник) укладений кредитний договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії №143-07, відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредит на умовах відновлюваної кредитної лінії на термін 60 місяців окремими частинами ("траншами") в межах максимального ліміту заборгованості до 6868000грн. з кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом 17.12.2012р.
Також умовами вищезазначеного договору визначений порядок дострокового повернення кредиту, сплати процентів, комісій та інших платежів, передбачених договором, шляхом письмового повідомлення банком позичальника та обов'язок позичальника виконати зазначені вимоги протягом 10 робочих днів з дня отримання відповідного повідомлення.
В пункті 3.6.3 договору зазначено, що у випадку порушення строку сплати банк має право проводити будь-яку роботу щодо примусового стягнення боргу відповідно до чинного законодавства України, в т.ч. звернути стягнення на заставлене майно тощо.
В якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, 18.12.2007р. між позивачем та відповідачем укладений договір застави №02-09/135з, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, реєстраційний запис №7768 від 18.12.2007р., предметом якого є обладнання (упаковочна лінія Tetra Brik, технологічна лінія обробки та переробки рідких продуктів харчування), що належать відповідачу на праві власності та знаходиться за адресою: Вінницька область, м. Калинівка, по вул. Фрунзе, 45, вартістю 11821484,97грн.
Умовами договору застави передбачено, що позивач має право задовольнити власні вимоги за рахунок заставленого майна шляхом набуття права власності на майно.
В зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань зі своєчасної сплати відсотків за кредитним договором, позивач направив відповідачу лист №04-768 від 19.05.2009р. (який отриманий останнім 21.05.2009р.), в якому повідомив боржника про необхідність дострокового повернення кредиту в сумі 6868000грн., заборгованості по процентах у сумі 60965,26грн., заборгованості по прострочених процентах у сумі 159286,25грн., 519,00грн. інфляційних на суму прострочених процентів та 9494,41грн. пені за прострочену заборгованість.
Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач на підставі договору іпотеки від 06.09.2005р. та договору застави №02-09/135з від 18.12.2007р. зареєстрував за собою право власності на нерухоме майно - будівлі та споруди за адресою Вінницька обл., м. Калинівка, вул. Фрунзе, буд. 45 та на обладнання та устаткування.
Відповідно до рішення господарського суду міста Києва від 30.05.2011р., залишеного без змін постановою Вищого господарського суду України від 19.04.2012р., у справі №49/93, за позивачем визнано право власності на майно (обладнання) відповідно до додатку №1 до договору оренди майна (обладнання) 22.03.2011р., яке розташоване за адресою: Вінницька область. м. Калинівка, вул. Фрунзе, 45.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Із системного аналізу положень приписів Закону України "Про іпотеку" та Закону України "Про заставу", місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, з урахуванням факту набуття позивачем права власності на майно (обладнання), яке розташоване за адресою: Вінницька область. м. Калинівка, вул. Фрунзе, 45 внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки, до складу якого входило також обладнання та устаткування, в т.ч. заставлене за договором застави №02-09/135з від 18.12.2007р. вірно визначився щодо неправомірності нарахування пені та 3% річних з 03.03.2011р., оскільки прострочення боржника щодо зобов'язань за кредитним договором тривало до зазначеної дати, а відтак дійшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 578030,95 грн.
В силу приписів ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи місцевим господарським судом та під час здійснення апеляційного провадження.
Щодо викладених в касаційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів скаржника, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 23.07.2013р. у справі №6/175-09 відсутні.
З огляду на приписи ст. 49 ГПК України, судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.
Сервисы для юристов