ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 січня 2017 року Справа № 44/664-б
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Куровського С.В. - головуючого (доповідача),
Полякова Б.М.,
Ткаченко Н.Г.,
за участю представників:
ПП "НБС Ко" - Губерського А.С. (дов. від 01.11.2016), Ковези А.І. (дов. від 29.12.2016), Мельниченко В.В. (дов. від 29.12.2016),
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Телевізійний завод
"Славутич"
на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2016
у справі № 44/664-б господарського суду міста Києва
за заявою Публічного акціонерного товариства "Телевізійний завод
"Славутич"
до Приватного підприємства "НБС Ко"
про визнання банкрутом,
встановив:
Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.08.2016 (суддя Яковенко А.В.) визнано кредитором у справі №44/664-б по відношенню до боржника: ВАТ "Телевізійний завод "Славутич" з грошовими вимогами на суму 325 019,23 грн, з яких 262 291,74 грн - вимоги четвертої черги, 62 727,49 грн - вимоги шостої черги; затверджено реєстр вимог кредиторів ПП "НБС КО"; відмовлено ВАТ "Телевізійний завод "Славутич" у визнанні кредитором на суму 227 869,60 грн.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2016 (колегія суддів у складі: Верховець А.А., Майданевич А.Г., Остапенко О.М.) відхилено клопотання ПАТ "Телевізійний завод "Славутич" про поновлення строку на подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу ПАТ "Телевізійний завод "Славутич" на ухвалу господарського суду міста Києва від 10.08.2016 повернуто скаржнику.
В касаційній скарзі ПАТ "Телевізійний завод "Славутич" просить скасувати ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2016 з підстав порушення та неправильного застосування норм процесуального права, а саме ст.ст. 53, 93 ГПК України.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, виходячи з повноважень суду, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.
Статтею 129 Конституції України встановлено основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 93 ГПК України апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом; у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу; апеляційна скарга, яка подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо апеляційний господарський суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для відновлення строку, про що постановляється ухвала.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалу господарського суду м. Києва від 10.08.2016 направлено сторонам у справі 13.09.2016, що підтверджується відтиском штампу канцелярії суду на звороті оригіналу ухвали, долученого до матеріалів справи. З апеляційною скаргою ПАТ "Телевізійний завод "Славутич" звернулося лише 25.10.2016. В апеляційній скарзі ПАТ "Телевізійний завод "Славутич" просить поновити пропущений строк на подання апеляційної скарги, оскільки ухвалу господарського суду м. Києва від 10.08.2016 було отримано лише 21.09.2016.
Згідно з ч.1 ст. 53 ГПК України, за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).
Отже, відмовляючи у задоволенні клопотання про відновлення строку на апеляційне оскарження, суд повинен в сукупності оцінити всі обставини справи, навести мотиви щодо поважності чи неповажності причин пропуску строків на апеляційне оскарження та зазначити з яких підстав подане скаржником клопотання не може бути задоволене. До таких висновків щодо поновлення строків оскарження дійшов Верховний Суд України у Постанові від 17.01.2006 у справі №39/62-12/140.
Сервисы для юристов