Постанова ВГСУ від 09.12.2015 року у справі №922/2708/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2015 року Справа № 922/2708/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоГончарука П.А. (доповідача),СуддівКондратової І.Д., Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу акціонерної компанії "Харківобленерго" на рішення господарського суду Харківської області від 14 липня 2015 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 8 вересня 2015 року у справі №922/2708/15 за позовом заступника прокурора м. Харкова в інтересах держави в особі Інституту радіофізики та електроніки ім. О.Я. Усикова НАН України до акціонерної компанії "Харківобленерго" про стягнення суми, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2015 року заступник прокурора м. Харкова звернувся до господарського суду Харківської області з позовом в інтересах держави в особі Інституту радіофізики та електроніки ім. О.Я. Усикова НАН України про стягнення з АК "Харківобленерго", з урахуванням уточнених вимог, заборгованості у розмірі 78 651,27 грн., з яких: 66 903,57 грн. - сума основного боргу, 11 255,43 грн. - сума інфляційних втрат, 492,27 грн. - 3% річних за порушення умов договору про спільне використання технологічних електричних мереж №0911 від 17 липня 2014 року.

Рішенням господарського суду Харківської області від 14 липня 2015 року у справі №922/2708/15, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 8 вересня 2015 року, позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 66 903,57 грн., інфляційні втрати в розмірі 11 255,43 грн., 3% річних в розмірі 492,27 грн. Стягнуто з відповідача на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 1 827 грн.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Харківської області від 14 липня 2015 року та Харківського апеляційного господарського суду від 8 вересня 2015 року скасувати, прийняти у справі нове рішення, яким відмовити у позові.

В судовому засіданні оголошувалась перерва до 9 грудня 2015 року.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень проти них, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 17 липня 2014 року між Інститутом радіофізики та електроніки ім. О.Я. Усикова НАН України (власник мереж) та АК "Харківобленерго" (користувач) укладено договір про спільне використання технологічних електричних мереж №0911, п. 1.1., якого позивач зобов'язався забезпечити технічну можливість передачі (транзиту) електричної енергії власними технологічними електричними мережами в точки приєднання електроустановок користувача або інших суб'єктів господарювання, передачу електричної енергії яким забезпечує користувач, а користувач зобов'язався своєчасно сплачувати вартість послуг власника з утримання технологічних електричних мереж спільного використання та інші послуги відповідно до умов цього договору.

Згідно п. 7.3 договору, оплата користувачем послуг з утримання технологічних електричних мереж спільного використання здійснюється платіжними дорученнями на підставі виставленого власником мереж рахунку та оформленого "Акта прийому - здачі наданих послуг" у десятиденний термін з дати отримання рахунку.

Позивач, передбачені умовами договору зобов'язання виконав належним чином, про що були підписані відповідні акти виконаних робіт, проте відповідач за надані з серпня 2014 по травень 2015 року послуги, в порушення вимог п. 7.3 договору, не розрахувався в повному обсязі, внаслідок чого, станом на 25 червня 2015 року заборгованість становить 106 670,89 грн., що стало підставою для звернення позивача до суду із зазначеним позовом.

Місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення ст.ст. 525, 526, ч. 1 ст. 530, ст.ст. 625, 629 Цивільного кодексу України, ст. 175 Господарського кодексу України, дійшов висновку про те, що позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню.

Такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними з огляду на наступне.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається крім випадків, передбачених законом.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а ч. 1 ст. 530 цього Кодексу визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Встановивши, що відповідач порушив свої договірні зобов'язання, оплату за використання технологічних електричних мереж здійснив несвоєчасно та не в повному обсязі, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про стягнення з відповідача 66 903,57 грн. основного боргу.

Внаслідок порушення відповідачем грошового зобов'язання, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правильного висновку про застосування вимог ст. 625 ЦК України та стягнення з нього сум інфляційних нарахувань та 3% річних.

Те, що порушення відповідачем грошового зобов'язання сталося внаслідок заборгованостей перед ним за спожиту електроенергію кінцевих споживачів, що відповідач, при цьому, вжив всіх необхідних та залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, не звільняє останнього від господарсько-правової відповідальності з підстав встановлених ч. 2 ст. 218 ГК України, оскільки, як правильно вказано апеляційним господарським судом, встановлені ст. 625 ЦК України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

При цьому, відповідно до зазначеної відповідачем норми матеріального права (ч. 2 ст. 218 ГК України) суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності, до яких не відносяться, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність у боржника необхідних коштів.

З огляду на викладене висновок попередніх судових інстанцій про задоволення позову є законним, обґрунтованим, відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи.

Таким чином доводи зазначені в касаційній скарзі щодо неправильного застосування судами норм матеріального та процесуального права ґрунтуються на неправильному розумінні та тлумаченні відповідачем вказаних положень матеріального права, що унеможливлює прийняття таких доводів судом касаційної інстанції в якості підстави для зміни або скасування постановлених у справі судових рішень.

При цьому, доводи касаційної скарги про неправомірність подання даного позову прокурором в інтересах держави в особі Інституту радіофізики та електроніки ім. О.Я. Усикова НАН України є безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2 ст. 121 Конституції України на прокурора покладено право представляти інтереси громадян або держави в суді у випадках, визначених законом.

Право прокурора звертатись до суду з відповідним позовом за наявності порушень або загрози порушень інтересів держави визначено ст.ст. 20, 361 Закону України "Про прокуратуру" в редакції, чинній на час подання позову.