ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 грудня 2015 року Справа № 910/9760/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді:Дунаєвська Н.Г.,суддів:Владимиренко С.В. - доповідач, Мележик Н.І.,розглянув касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Укргазвидобування"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 16.09.2015р.та рішеннягосподарського суду міста Києва від 09.07.2015р.у справі№910/9760/15 господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Укргазвидобування"до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"простягнення 892 234 077,92 грн.за участю представників:
позивача: Слюсар С.В., дов. №2-17д від 19.12.2014р.
відповідача: Сидоренко А.С., дов. № 14-100 від 18.04.2014р.
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (надалі в тексті постанови - ПАТ «НАК «Нафтогаз України») про стягнення 1357692982,92 грн. заборгованості за Договором поставки природного газу №УГВ9984/21-15 від 29.12.2014р. (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).
Рішенням господарського суду міста Києва від 09.07.2015р. (суддя Борисенко І.І.) у справі №910/9760/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2015р. (колегією суддів у складі головуючого судді Рябухи В.І., суддів: Калатай Н.Ф., Ропій Л.М.) провадження в частині стягнення боргу у сумі 1357594551,68грн. припинено, відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості згідно акту приймання-передачі газу №4 від 31.03.2015р. до Договору №УГВ9984/21-15 від 29.12.2014р. в розмірі 98431, 24 грн. та стягнуто з відповідача судовий збір.
Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою, Публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування» (надалі в тексті постанови - ПАТ «Укргазвидобування») звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду міста Києва від 09.07.2015р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2015р. скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в цій частині та стягнути з відповідача судові витрати.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши представників сторін, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29.12.2014р. між ПАТ «Укргазвидобування» (постачальник) та ПАТ НАК«Нафтогаз України» (покупець) укладено договір поставки природного газу №УГВ9984/21-15 (надалі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язався передати покупцеві у 2015 році у власність природній газ власного видобутку (надалі - газ) для формування ресурсу природного газу, що використовується для потреб населення, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.
Згідно з п. 2.1 договору постачальник передає покупцеві у 2015 році газ в обсязі 12463639000 куб. м., у тому числі по кварталах: І квартал 2015р. - 3152909 тис. куб. м., ІІ квартал 2015р. - 3149394 тис. куб. м., ІІІ квартал 2015р. - 3104280 тис. куб. м., ІV квартал 2015р. - 3057056 тис. куб. м.
Відповідно до п. 4.1 договору ціна газу за 1000 куб. м. відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики від 30.12.2013р. №1851 становить 349,20 грн. без ПДВ, крім того ПДВ - 69, 84 грн., разом з ПДВ - 419,04 грн. Згідно з п. 4.3 договору ціна газу визначається без врахування вартості транспортування та постачання газу територією України.
Відповідно до п. 5.1 договору розрахунки за газ здійснюються покупцем грошовими коштами в гривнях шляхом перерахування на рахунок постачальника вартості обсягу газу, що поставляється в поточному місяці на підставі наданого рахунка.
Пунктом 5.2 договору передбачено, що остаточний розрахунок за фактично поставлений природний газ повинен бути проведений не пізніше 20-ти банківських днів з дати підписання сторонами місячного акта приймання-передачі газу, який є підставою для остаточних розрахунків.
За умовами укладеного між сторонами правочину постачальник складає двосторонній акт приймання-передачі газу, який підписують уповноважені представники сторін.
Згідно з п. 3.5 договору місячний акт приймання-передачі газу, зазначений в п. 3.4 договору, уповноважені представники сторін підписують до 8-го числа місяця, наступного за місяцем поставки. Підписаний сторонами акт приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків.
Договір вважається укладеним з дати його підписання уповноваженими представниками та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2015р., а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного виконання.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскільки акт приймання-передачі від 31.03.2015р. №4 не підписаний ПАТ «НАК «Нафтогаз України», то у ПАТ «Укргазвидобування» відсутні підстави для стягнення заборгованості за порушення договірних зобов'язань, а відтак, і підстави для задоволення позову у цій частині також відсутні. Проте колегія суддів касаційної інстанції вважає зазначені висновки судів передчасними та такими, що здійснені внаслідок неповного з'ясування усіх фактичних обставин справи з огляду на наступне.
Як вірно зазначено судами першої та апеляційної інстанцій, правовідносини між сторонами виникли на підставі договору поставки.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).
Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, у яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до положень статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій зазначили, що ПАТ «НАК «Нафтогаз України» не підписало акт приймання-передачі газу №4 від 31.03.2015р. обсягом 234 897 тис. куб. м. на загальну суму 98 431, 24 грн. на підставі того, що зазначений обсяг за відомостями відповідача був використаний споживачами, які розташовані на тимчасово неконтрольованих територіях Донецької області, про що було повідомлено позивача листом за вх. №05/4900-01, отриманим 07.05.2015р. А відтак, суди дійшли висновку, що оскільки згідно п.3.5. Договору підставою для розрахунків є підписаний акт приймання-передачі газу, то у позивача відсутні підстави для стягнення заборгованості за порушення договірних зобов'язань.
Проте колегія суддів касаційної інстанції вважає зазначені висновки судів передчасними з огляду на наступне.
З аналізу норм чинного в Україні процесуального законодавства вбачається, що рішення суду з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Сервисы для юристов