ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 грудня 2015 року Справа № 910/23472/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Гончарука П.А.суддів Кондратової І.Д. Стратієнко Л.В. (доповідач)за участі представників: позивача: відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_4 Корх О.С.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_6на рішення та постановуГосподарського суду міста Києва від 15 червня 2015 року Київського апеляційного господарського суду від 24 вересня 2015 рокуу справі№ 910/23472/14за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_6доТоргово-промислової палати Українипро стягнення 782 435, 00 грн
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2014 року фізична особа-підприємець ОСОБА_6 звернулася до господарського суду із позовом про стягнення з Торгово-промислової палати України 782 435, 00 грн заборгованості за укладеними між сторонами контрактами.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2015 (головуючий - Яковенко А.В., судді - Гумега О.В., Ломака В.С.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2015 (головуючий - Шапран В.В., судді - Буравльов С.І., Андрієнко В.В.), у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2015 та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
У письмових поясненнях, наданих в судовому засіданні представник позивача просив постановити нове рішення про задоволення позовних вимог.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просив залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами, 2010-2013 р.р. між ФОП ОСОБА_6 та Торгово-промисловою палатою України було укладено контракти (які є ідентичними за своїм змістом), відповідно до п. 1.1. яких предметом контрактів є надання в оренду позивачу неофісних приміщень та обладнання для проведення виставок.
Пунктом 2.1. контрактів визначено, що ТПП надає в оренду для проведення виставки обладнання виставкової площі з правом розширення до 250 кв.м за ціною 245,00 грн на весь період виставки за кожен квадратний метр нетто.
Згідно із п. 2.2. контрактів визначено, що в зазначену в п. 2.1.1. вартість, включена вартість виконання ТПП зазначених у договорі робіт та послуг.
Умовами контрактів також визначено, що повна вартість робіт і послуг з організації і проведення виставки з урахуванням додаткової виставкової площі фіксується сторонами приймально-передавальним актом. Повний розрахунок з ТПП у відповідності із зафіксованими у приймально-передавальних актах організатор здійснює не пізніше 14 банківських днів після підписання акту (п. 3.2. контрактів).
Впродовж 2010 - 2013 р.р. між сторонам було підписано акти приймання-передачі наданих послуг на загальну суму 1 599 685,00 грн.
Загальна вартість за контрактами становить 817 250,00 грн.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що додаткових угод сторонами до контрактів щодо збільшення ціни не було укладено, а підписані між ними акти приймання-передачі наданих послуг не містять обов'язкових реквізитів, передбачених п. 2. ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" у зв'язку із чим останні згідно з ст. 215 ЦК України є нікчемними, а отже сума 782 435,00 грн підлягає поверненню позивачу на підставі ст. 387, ст. ст. 1212-1215 ЦК України.
Згідно з ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За умовами ст. ст. 203, 215 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Акт прийому-здачі наданих послуг за своє правовою природою є первинним документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення і не є самою господарською операцією, тобто правочином, внаслідок якого встановлюються, змінюються або припиняються цивільні права та обов'язки. Тобто акт приймання є засвідчувальним, а не правоустановчим документом.
За правилами недійсності правочинів не можна визнавати документи, які за своїм змістом не є правочинами. До таких документів слід відносити, зокрема, акт приймання-передачі.
Господарські суди, встановивши, що акти прийому-здачі наданих послуг відповідають ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та були підписанні сторонами без заперечень і зауважень та оплачені позивачем, прийшли до правильного висновку, що вказанні акти є належними та допустими доказами, що підтвержують надання відповідачем та прийняття позивачем послуг в обсязі та вартістю, зазначених в цих актах.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 525 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Сервисы для юристов