ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2015 року Справа № 8/069-12
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоЄвсікова О.О.,суддів:Кролевець О.А. (доповідач у справі), Попікової О.В.розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Плисецький гранітний кар'єр"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 08.09.2015у справі№8/069-12 Господарського суду Київської областіза позовомЗаступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі: 1. Міністерства фінансів України, 2. Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Плисецький гранітний кар'єр"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Ceskoslovenska obchodni bankaпростягнення заборгованості за договором про надання гарантій за участю представників сторінвід позивача-1:Іваницька Т.Б.від позивача-2:Лінніченко І.В.від відповідача:Гребенюк О.В.від третьої особи:не з'явився від ГПУ:Максіменцева Н.О.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Київської області від 27.05.2013, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2013, задоволено позов заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Міністерства фінансів України та Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Плисецький гранітний кар'єр" на користь ПАТ АБ "Укргазбанк" заборгованості за договором про надання гарантії від 12.12.2005 №90 у вигляді боргу зі сплачених грошових коштів за гарантією у розмірі 701445,19 євро, еквівалент якої за офіційним курсом Національного банку України становить 7029740,60 грн., заборгованості по комісійній винагороді за обслуговування гарантії у розмірі 81366,35 грн., пені за несвоєчасну сплату комісійної винагороди за обслуговування гарантії у розмірі 20697,14 грн. та пені за несвоєчасне відшкодування грошових коштів за гарантією у розмірі 741507,12 грн.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.08.2015 (суддя Антонова В.М.) за заявою ТОВ "Плисецький гранітний кар'єр" відстрочено виконання вказаного рішення на 10 місяців починаючи з дня винесення ухвали до 13.06.2016.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2015 (колегія суддів: Сітайло Л.Г., Калатай Н.Ф., Баранець О.М.) ухвалу суду першої інстанції скасовано та відмовлено в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Плисецький гранітний кар'єр" про відстрочення виконання рішення суду.
Не погоджуючись з вказаною постановою, ТОВ "Плисецький гранітний кар'єр" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати як таку, що не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Учасники судового процесу згідно з приписами ст. 1114 ГПК України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак третя особа не скористалась передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.
Заслухавши пояснення представників сторін та Генеральної прокуратури України, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 129 Конституції України обов'язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства. Обов'язковість виконання судових рішень закріплена також у ст. 115 Господарського процесуального кодексу України.
Водночас згідно зі ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.
У розумінні вказаної норми процесуального закону відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. При цьому Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, а тому при оцінці доказів, що підтверджують зазначені обставини судам необхідно керуватися положеннями ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.
Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
У силу ст.ст. 42, 43, 43 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Звертаючись з заявою про розстрочку виконання рішення суду в даній справі, відповідач послався на своє скрутне фінансово-економічне становище у зв'язку з тим, що через внутрішньополітичну кризу 2013-2014 років об'єм реалізації готової продукції, що виробляється боржником, знизився на 84,6% у порівнянні з 2008 роком.
Відповідач доводив, що одноразовий продаж у примусовому порядку основних засобів виробництва не призведе до погашення боргу, що підтверджується розшифровкою до рядка 1010 "Основні засоби" Балансу ТОВ "Плисецький гранітний кар'єр" станом на 31.12.2014, оскільки їх вартість не покриває всю суму кредиту, а припинення діяльності по виробництву щебеню зробить неможливим виконання рішення суду в цілому. Заходи виконавчого провадження не дають змоги здійснювати господарську діяльність. Примусова реалізація майна може призвести до повного припинення господарської діяльності та подальшої процедури банкрутства, оскільки сума заборгованості є значною, що в свою чергу порушить майнові права стягувача.
Водночас, за доводами відповідача, 01.11.2013 між ним (продавець) та ТОВ "Граніт мобіл переробка плюс" (покупець) укладено договір №П-11/01 про поставку гірничої маси на строк 10 років, на виконання умов якого відповідач здійснює регулярну поставку покупцю товару - гірничої маси, починаючи з 01.03.2015. За наданим відповідачем розрахунком він має можливість погасити борг за умови відстрочення виконання рішення суду в даній справі строком на 10 місяців.
Задовольняючи заяву відповідача про відстрочку виконання рішення суду, суд першої інстанції визнав наведені відповідачем у заяві обставини такими, що роблять неможливим негайне виконання рішення.
Однак суд першої інстанції залишив поза увагою, що при вирішенні відповідного питання поряд з можливими негативними наслідками для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, слід враховувати відповідні наслідки для стягувача при затримці виконання рішення, адже фінансова криза носить загальний характер та у повній мірі стосується обох сторін у справі.
Натомість суд апеляційної інстанції врахував наведене та водночас з'ясував, що рішення Господарського суду Київської області від 27.05.2013 у даній справі залишається невиконаним з 2013 року, тоді як відповідач здійснює господарську діяльність, у результаті якої одержує прибуток, зокрема, за березень 2015 року відповідач отримав 1,5 млн. грн. від реалізації продукції.
З огляду на викладені обставини суд апеляційної інстанції правильно відмовив у задоволенні заяви відповідача про відстрочку виконання судового рішення у даній справі, оскільки наведені ним доводи та докази не свідчать про винятковість обставин неможливості виконання відповідного рішення, а навпаки призводить до порушення прав позивача на отримання присуджених до стягнення грошових коштів. Відтак передбачені ст. 121 ГПК України підстави для відстрочки виконання судових рішень у даній справі відсутні.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про скасування ухвали суду першої інстанції, а доводи скаржника про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального законодавства при прийнятті оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Плисецький гранітний кар'єр" залишити без задоволення.
Сервисы для юристов