Постанова ВГСУ від 09.06.2015 року у справі №927/1798/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2015 року Справа № 927/1798/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіОвечкіна В.Е.,суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л.,розглянув касаційну скаргу ТОВ "Північно-Український Будівельний альянс"на постановувід 19.03.2015 р. Київського апеляційного господарського суду у справі№927/1798/14 господарського суду Чернігівської областіза позовомТОВ "Інжинірингова компанія "БІС"доТОВ "Північно-Український Будівельний Альянс"простягнення 167333,10 грн.за участю представників:

позивача: Хохлюка О.О., дов. від 12.01.2015 б/н;

відповідача: Молочко Т.В., дов. від 17.11.2014 б/н;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 17.12.2014 (суддя Ю. Бобров), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2015 (судді В. Куксов, М. Яковлєв, П. Авдеєв) позов задоволено, стягнуто з ТОВ "Північно-Український Будівельний альянс" на користь ТОВ "Інжинірингова компанія "БІС" 118599,60 грн. інфляційних нарахувань, 48733,50 грн. 3% річних за користування чужими коштами та 3346,66 грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими актами, ТОВ "Північно-Український Будівельний альянс" звернулося із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Чернігівської області від 17.12.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2015, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. Вважає, що оскаржувані рішення не відповідають ст.ст. 257,261,264,266,267 ЦК України. Судами не спростовано доводи відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст.1115 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно ст.1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Рішенням Господарського суду Київської області від 11.03.2010 у справі № 5/013-10 задоволено позов ТОВ "Інжинірингова компанія "БІС" до ТОВ "Північно-Український Будівельний альянс", стягнуто з відповідача на користь позивача 317503,61 грн. основного боргу, 51482,35 грн. пені за укладеним між сторонами договором купівлі-продажу від 09.09.2008 р. № 909-0/ та 3689,85 грн. витрат по сплаті державного мита і 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, всього 372911,81 грн. Рішення набрало законної сили.

04.06.2010 на виконання даного рішення судом видано наказ, який позивачем було направлено для виконання до ВДВС Славутицького міського управління юстиції.

16.06.2010 ВДВС Славутицького міського управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 19782581.

В ході виконавчого провадження наказ суду тричі направлявся до виконавчої служби на виконання та тричі повертався стягувачеві, про що зазначено в ухвалі Господарського суду Київської області від 02.09.2014 р. по справі № 5/013-10. Зокрема судом встановлено, що строк пред'явлення наказу господарського суду Київської області від 04.06.2010 р. по справі № 5/013-10 до виконання не пропущений і діє до 14.12.2015 р.

Позивачем надано копію постанови ВДВС Дарницького районного управління юстиції у м. Києві від 20.11.2014 про відкриття виконавчого провадження, в якій боржнику запропоновано добровільно виконати рішення суду до 26.11.2014.

Доказів виконання рішення Господарського суду Київської області від 11.03.2010 р. по справі № 5/013-10 ТОВ "Північно-Український Будівельний альянс" до матеріалів справи не надано.

Застосовуючи до встановлених обставин справи приписи ст.ст. 526,598,599 ЦК України суди дійшли висновку про те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (втрати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами,належними до сплати кредиторові. Отже, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, у вказаний позивачем період з 24.06.2010 до 20.11.2014.

Переглядаючи оскаржувані судові акти у касаційному порядку колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами ч. 1 ст. 193 ГК України.

Відповідно до ч.1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, ст. 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судами встановлено, що на момент розгляду спору зобов'язання відповідача з виконання наказу господарського суду від 04.06.2010 у справі №5/013-10 не виконане.

Приписами ч. 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

В силу вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. А тому наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, за період з 24.06.2010 до 20.11.2014.

Враховуючи те, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, висновок судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України є обґрунтованим. Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23.01.2012 у справі № 37/64.

В силу вимог ст. 11128 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Водночас, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що судами безпідставно незастосовано до спірних правовідносин строк позовної давності.