ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 червня 2015 року Справа № 916/2439/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Грейц К.В.,суддів :Бакуліної С.В. (доповідач), Глос О.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиЗаступника прокурора Одеської областіна постановувід 07.10.2014 Одеського апеляційного господарського судуу справі№ 916/2439/14господарського суду Одеської областіза позовомпрокурора Балтського району Одеської області в інтересах держави в особі Головного Управління Держземагентства в Одеській областідоТовариства з обмеженою відповідальністю "Балта Енерго"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаБалтська районна радапровизнання недійсним договору оренди та зобов'язання повернути земельну ділянку
в судовому засіданні взяли участь представники :від позивача: від відповідача: від третьої особи:Збарих С.М. (прокурор відділу Генеральної прокуратури України) не з'явились не з'явилисьВ С Т А Н О В И В :
Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.08.2014 у справі №916/2439/14 (суддя Шаратов Ю.А.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 (головуючий-суддя - Таран С.В., судді Величко Т.А., Туренко В.Б.), у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014 у справі № 916/2439/14 (головуючий суддя Корсак В.А., судді - Данилова М.В., Данилова Т.Б.) постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.05.2013 у справі № 916/2439/14 Господарського суду Одеської області залишено без змін.
Постановою Верховного Суду України від 08.04.2015 касаційну скаргу заступника Генерального прокурора України задоволено; постанову Вищого господарського суду України від 24.12.2014 у справі № 916/2439/14 скасовано; справу передано до Вищого господарського суду України для розгляду по суті касаційної скарги заступника Генерального прокурора України.
У відзиві та поясненнях в порядку ст.22 ГПК України на касаційну скаргу відповідач повністю заперечує викладені в ній доводи.
Заслухавши пояснення прокурора відділу Генеральної прокуратури України, який підтримав викладені в касаційній скарзі доводи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
У червні 2014 прокурор Балтського району Одеської області в інтересах держави в особі Головного Управління Держземагенства в Одеській області звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Балта Енерго", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Балтської районної ради, (з урахуванням заяви від 26.08.2014 про уточнення позовних вимог) про: - визнання недійсним договору оренди земельної ділянки (кадастровий номер 5120610100:01:001:0027), розташованої на території Балтської районної ради Одеської області, загальною площею 17,0388 га, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Балта Енерго" та Головним Управлінням Держземагенства в Одеській області 19.09.2013 на підставі наказу ГУ Держземагенства в Одеській області №ОД/5120610100:01:001/00000050 від 19.09.2013; - зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Балта Енерго" повернути земельну ділянку, розташовану на території Балтської районної ради Балтського району загальною площею 17,0388 га (кадастровий номер 5120610100:01:001:0027) (за межами населеного пункту) у власність держави в особі Головного Управління Держземагенства в Одеській області.
Позовні вимоги вмотивовано приписами статей 203, 215 Цивільного кодексу України, позаяк спірний договір оренди в порушення приписів статті 13 Закону України "Про оцінку земель" (у відповідній редакції) укладений без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що є обов'язковим у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності; укладення договору без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки створило умови спричинення шкоди фінансовим інтересам держави у вигляді ненадходження коштів до бюджету.
Судами встановлено таке.
На підставі наказу Головного управління Держземагенства в Одеській області від 19.09.2013 №ОД/5120610100:01:001/00000050 між Головним управлінням Держземагенства в Одеській області (орендодавець) і ТОВ "Балта Енерго" (орендар) укладено договір оренди землі №5, за умовами якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та експлуатації сонячної електростанції, розташовану на території Балтської міської ради Балтського району Одеської області (за межами населеного пункту). Пунктами 3, 3.1 наказу до проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки встановлено орендну плату у розмірі 12 земельних податків за 1 рік; після проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки та затвердження її у встановленому законодавством порядку встановлено річну орендну плату у розмірі 3 % від визначеної нормативної грошової оцінки земельної ділянки, з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки землі.
Відповідно до пункту 2.1 договору в оренду передано земельну ділянку загальною площею 17,0388 га із земель сільськогосподарського призначення для будівництва та експлуатації сонячної електростанції.
Пунктом 2.4 договору визначено, що нормативну грошову оцінку земельної ділянки не проведено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди дійшли висновку, що для визначення розміру орендної плати за землі державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель не є обов'язковою, застосувавши до спірних правовідносин норми Податкового кодексу України, які регламентують встановлення земельного податку до розрахунку орендної плати за землі державної власності.
Проте погодитись з такими висновками не можна з огляду на таке.
Судова колегія зазначає, що за змістом статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, з чого вбачається, що юридичне закріплення свободи договору не є беззастережним. Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Оскільки правочин є дією, спрямованою на набуття, зміну або припинення прав і обов'язків учасників правочину, то зміст правочину складають як права та обов'язки, щодо яких відбулося відповідне волевиявлення, так і особи, зазначені в якості учасників правочину. Щоб з'ясувати, чи суперечить спірний правочин Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, судам слід дослідити умови укладеного правочину, склад учасників правочину та перевірити з урахуванням підстав поданого позову, чи відповідають взаємні права та обов'язки, набуті в результаті правочину, визначеним законодавчо для відповідних правовідносин та чи надає у цих правовідносинах законодавець можливість відступу від усталеного правового регулювання.
За частиною 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; підставою для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень є, за змістом пункту 4 частини 1 статті 24 вказаного Закону, зокрема, невідповідність поданих документів вимогам, встановленим цим Законом (статтею 17 Закону). Законодавець не покладає на державного реєстратора обов'язку здійснювати перевірку змісту спірного правочину відповідно до наведених у зазначеній позовній заяві підстав, а здійснена реєстрація речового права не позбавляє сторону правочину здійснювати свій судовий захист у спосіб, передбачений статтею 16 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 93 Земельного кодексу України відповідач набуває права використовувати земельну ділянку та обов'язку сплачувати орендну плату не з прийняття рішення компетентним органом про передачу її в оренду, а з договору оренди землі. За таких обставин, безпідставним є висновки суду апеляційної інстанції, як на підставу для відмови в позові, на чинність наказу позивача, що був підставою для укладення договору оренди земельної ділянки, оскільки позов подано на захист прав, порушених не наказом позивача, а укладеним договором оренди.
Разом з тим, за приписами статті 2 Закону України "Про оренду землі", відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором про оренду землі.
Об'єктом оренди землі є земельна ділянка, як окремо визначений індивідуальний об'єкт. За змістом статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою; розмір, форма і строки внесення орендної плати встановлюються за згодою сторін в договорі оренди, крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України.
Водночас за підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції станом на час укладення спірного договору), орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. За змістом пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу орендна плата встановлюється в договорі оренди з урахуванням мінімальних та граничних обмежень її розміру, наведених у зазначеному пункті.
Для визначення розміру земельного податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок (частина 1 пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України), а центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки, на який індексується нормативна грошова оцінка за станом на 1 січня поточного року за відповідною формулою (пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України).
Нормативна грошова оцінка земельної ділянки являє собою капіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими та затвердженими нормативами (стаття 1 Закону України "Про оцінку земель" у відповідній редакції); за частиною 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка обов'язково проводиться, зокрема, у разі визначення орендної плати за землі державної та комунальної форми власності.
При цьому за частиною 3 статті 18 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України "Про землеустрій"; склад осіб, що можуть бути замовниками та розробниками документації із землеустрою, визначено статтею 26 Закону України "Про землеустрій". Статтею 22 зазначеного Закону передбачено, що підставами здійснення землеустрою можуть бути як рішення органів виконавчої влади або місцевого самоврядування щодо проведення робіт з землеустрою, так і договори, укладені між землевласниками (землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою. Земельно-оціночні роботи при здійсненні землеустрою виконуються з метою визначення якісних характеристик, економічної цінності та вартості земель у порядку, встановленому законом. Оцінка земель проводиться для порівняльного аналізу і прогнозу ефективності використання землі як природного ресурсу та основного засобу виробництва, а також при здійсненні цивільно-правових угод, для визначення розміру земельного податку, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, справляння державного мита та в інших випадках, визначених законом (стаття 38 Закону).
Сервисы для юристов