Постанова ВГСУ від 09.06.2015 року у справі №907/952/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2015 року Справа № 907/952/14

Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Глос О.І.,розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4на постановувід 09.04.2015Львівського апеляційного господарського судуу справі Господарського суду Закарпатської області № 907/952/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Бук-Транс"до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4простягнення 216100,00грн,за участю представників: позивача - відповідача - не з'явились не з'явились

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 11.12.2014 у справі №907/952/14 (суддя Карпинець В.І.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.04.2015 (колегія суддів у складі головуючого судді Орищин Г.В., суддів Галушко Н.А., Кузя В.Л.), задоволені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Бук-Транс" (далі-позивач) до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (далі-відповідач) про стягнення 216100,00грн в повернення суми попередньої оплати за лісопродукцію, не поставлену відповідачем.

Відповідач з рішенням та постановою у справі не згоден, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. ст. 11, 177, 202, 693, 1212 Цивільного кодексу України, ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, скаржник вважає, що копії рахунків на оплату продукції не можуть вважатися допустимими доказами та засвідчувати оферту відповідача на укладення договору купівлі-продажу лісопродукції, у зв'язку з чим, вказуючи на відсутність між сторонами договірних зобов'язань, зазначає про безпідставність стягнення з нього грошових коштів за правилами норми ч. 2 ст. 693 ЦК України, адже, ці кошти, на думку відповідача, могли б бути повернені позивачеві за приписами ст. 1212 ЦК України.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Представники сторін не скористались своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції, про дату і час якого були належним чином повідомлені ухвалою Вищого господарського суду України від 26.05.2015.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 04.04.2014 відповідач виставив позивачеві на оплату лісопродукції рахунок №1 на загальну суму 62100грн, який сплачено останнім платіжними дорученнями №24 від 04.04.2014 та №27 від 17.04.2014 в сумах 20100,00грн та 42000,00грн відповідно.

Також, 25.04.2014 відповідач виставив позивачеві на оплату лісопродукції рахунок б/н на загальну суму 154000,00грн, оплачений позивачем платіжними дорученнями №36 від 25.04.2014 на суму 41000,00грн, №39 від 29.04.2014 на суму 27000,00грн, №44 від 05.05.2014 на суму 50000,00грн та № 47 від 08.05.2014 на суму 36000,00грн.

02.07.2014 позивач звернувся до відповідача з претензією-вимогою №1 від 27.06.2014 в порядку ст. 530 ЦК України, в якій зазначив про необхідність поставки останнім лісопродукції або повернення грошових коштів, сплачених на підставі рахунків від 04.04.2014 та від 25.04.2014, а також з повідомленням-вимогою №2 від 27.08.2014 про відмову від договору та повернення суми попередньої оплати.

Втім, жодної із вищевказаних вимог відповідач не виконав, у зв'язку з чим позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення суми 216100,00грн, перерахованої відповідачеві на підставі рахунків від 04.04.2014 та від 25.04.2014, вимоги якого обґрунтовані, зокрема, нормами ч. 1 ст. 665, ч. 2 ст. 693 ЦК України.

Вирішуючи спір у справі, господарські суди першої та апеляційної інстанцій, оцінивши надані позивачем рахунки на оплату лісопродукції та докази їх повної оплати, встановили, що між сторонами у справі виникли правовідносини з договору купівлі-продажу, в зв'язку з чим, встановивши також факт невиконання відповідачем обов'язку передання позивачеві оплаченого товару та/або неповернення йому грошових коштів, дійшли висновків про наявність підстав для задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (ч. 1 ст. 206 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, відповідач виставив позивачеві рахунки №1 від 04.04.2014 та б/н від 25.04.2014, в яких зазначено продавцем ФОП ОСОБА_4 і його реквізити, покупцем - ТОВ "Бук-Транс" і його реквізити, назву товару, його кількість, ціну та суму до сплати, рахунки засвідчені підписом і скріплені відтиском печатки відповідача. В свою чергу, позивач платіжними дорученнями, в яких призначенням платежу зазначені вказані вище рахунки за лісопродукцію, перерахував відповідачеві грошові кошти в загальній сумі 216100,00грн. Факт надходження вказаної суми на свій рахунок відповідач не заперечив.

Отже, як правомірно визначили суди попередніх інстанцій, внаслідок вчинення таких дій, між сторонами у справі виникли правовідносини з договору купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З огляду на те, що конкретний строк поставки сторони не визначили, позивач звернувся до відповідача з вимогою-претензією №1 від 27.06.2014, в якій зазначив про необхідність поставки лісопродукції або повернення грошових коштів, сплачених на підставі рахунків від 04.04.2014 та від 25.04.2014, а надалі, у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язання з поставки товару, заявив останньому повідомлення-вимогу №2 від 27.08.2014 про відмову від договору та повернення суми попередньої оплати, втім, ці вимоги залишені відповідачем без реагування і виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відтак, враховуючи встановлення попередніми судовими інстанціями обставин невиконання відповідачем обов'язку передання оплаченого товару та неповернення грошових коштів, сплачених на підставі рахунків від 04.04.2014 та від 25.04.2014, висновок судів про наявність підстав для задоволення позову, колегія суддів вважає обґрунтованим.