ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 червня 2015 року Справа № 904/9961/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого суддіМалетича М.М.,суддів:Круглікової К.С.(доповідач), Мамонтової О.М. ,розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ "НОВІ МЕТОДИ" на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.03.2015 рокуу справі№ 904/9961/13 Господарського суду Дніпропетровської області за позовомФізичної особи - підприємця Галета Євгенія Георгійовича доТовариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ "НОВІ МЕТОДИ" простягнення 38 139,85 грн. за участю представників сторін:позивача:Закалюжний С.В., Галета Є.Г.,відповідача:Тиришкін Д.П.,
В С Т А Н О В И В:
Фізична особа -підприємець Галета Є.Г. звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ "НОВІ МЕТОДИ" про стягнення 40 435,91 грн. за договором №1602 від 09.11.2010 року , а також судових витрат.
06.02.2014 позивачем була подана заява (уточнена), відповідно до якої позовні вимоги були зменшені до 38 139,85 грн., у зв'язку з перерахунком розміру пені, 3% річних та інфляційних втрат. Згідно з заявою про зменшення позовних вимог , позивач просив стягнути з відповідача 31 692,25 грн. заборгованості, 2 462,88 грн. пені, 1 213,17 грн. інфляційних втрат та 2 771,55 грн. 3% річних.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.11.2014 року у справі № 904/9961/13 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.03.2015 року, рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 31 692,25 грн. боргу, 2 771,55 грн. річних, 1 213,17 грн. інфляційних витрат та 1 720,50 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з постановою апеляційного суду, ТОВ "БУДІВЕЛЬНО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ "НОВІ МЕТОДИ" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.03.2015 року скасувати, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2014 року залишити без змін.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 09.11.2010р. між фізичною особою - підприємцем Галета Є.Г. (Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ "НОВІ МЕТОДИ" (Замовник) укладено договір №1602, згідно з яким Виконавець зобов'язався за завданням Замовника надати металопластикові чи алюмінієві конструкції, за адресою ВАТ "ЦГЗК" (п.1.1).
Пунктом 2.2 договору сторонами визначена вартість договору, яка складає - 47 871,46 грн.
Згідно п. 2.4 оплата за продукцію здійснюється Замовником в національній валюті України: попередня оплата в розмірі 50% від суми, зазначеної в п.2.2. даного договору. Доплата здійснюється після отримання Конструкції.
Договір набирає чинності з моменту підписання його повноважними представниками сторін і діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань (п.7.1 Договору).
Так, на виконання умов договору, 09.11.2010 року Замовником була здійснена попередня оплата за виготовлення та поставку товару у розмірі 16 000 грн., що підтверджується прибутковим касовим ордером та не заперечувалося самим відповідачем.
Судами було встановлено, що позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі: 08.12.2010 передав відповідачу Конструкції загальною вартістю 47 692,25 грн., що підтверджується актом прийому-передачі товару №1/0025 від 08.12.2010.
Відповідач, в свою чергу, за поставлений позивачем товар в повному обсязі не розрахувався, заборгованість відповідача за передані Конструкції складає 31 692,25 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив про те, що сума заборгованості в розмірі 31 692,25 грн. та нараховані позивачем річні та інфляційні за період прострочення є обґрунтованими, але задоволенню не підлягають , тому що позивач пропустив трирічний строк позовної давності, який сплив 9.12.2013 року. В частині стягнення розміру пені місцевим судом також було відмовлено.
Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та приймаючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції визнав поважними причини пропуску строку позовної давності та відновив його, вказавши, що позивачем допущено незначне порушення строку позовної давності (7 днів); позивач намагався вирішити спір мирним шляхом зустрічаючись з відповідачем; останній неодноразово змінював адресу і позивачу доводилось його розшукувати і після чергового встановлення міста знаходження відповідача він звернувся до суду з позовною заявою. При цьому, задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 31 692,25 грн., річних в сумі 2 771,55 грн. та 1 213,17 грн. інфляційних, апеляційний суд зазначив, що факт заборгованості є доведеним та не заперечувався відповідачем, розрахунок річних та інфляційних здійснений вірно. В частині стягнення з відповідача пені, яка складає 2 462,88 грн., суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що немає підстав для задоволення позову в цій частині.
Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком апеляційного господарського суду, виходячи з наступного.
Як вже зазначалося вище, судами був встановлений факт поставки позивачем відповідачу Конструкції загальною вартістю 47 692,25 грн., що підтверджується актом прийому-передачі товару №1/0025 від 08.12.2010. Факт поставки відповідачем не заперечувався.
Крім того, судами було встановлено факт порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань стосовно строків оплати за поставлений позивачем товар. Сума заборгованості відповідача складає 31 692,25 грн.
Суди попередніх судових інстанцій дійшли висновку, що оплата за отриманий товар повинна була проведена 08.12.2010р., а оскільки відповідач не сплатив грошові кошти, то позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.
Крім суми основного боргу, позивач на підставі ст. 625 ЦК України просив суд стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 18.01.2011 по 16.12.2013 у сумі 2 771,55грн., інфляційні втрати в сумі 1 213,17 грн. за період прострочення з січня 2011 року по лютий 2013 року. Судами було встановлено, що розрахунок позивачем за заявлений період здійснено правильно і позовні вимоги в цій частині також є обґрунтованими.
Відповідачем у суді першої інстанції було подане клопотання про застосування строку позовної давності та відмову у позові з зазначеної підстави.
Відповідно до ч.1 ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно з ч.1 ст.257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно із ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Сервисы для юристов