ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 квітня 2014 року Справа № 910/16795/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоКозир Т.П.суддівГубенко Н.М. Іванової Л.Б.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик"на рішення від та на постанову відгосподарського суду міста Києва 29.10.2013 Київського апеляційного господарського суду 13.02.2014у справі№ 910/16795/13господарського судуміста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Банк "Таврика"доПублічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик"простягнення 503 644, 20 грн.у судовому засіданні взяли участь представники:- позивача Пасацький Ю.О.;- відповідача Орендівський В.І.;ВСТАНОВИВ:
30.08.2013 Публічне акціонерне товариство "Банк "Таврика" звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" про стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 500 150, 00 грн. на підставі ст. 1212 ЦК України, 3 % річних у розмірі 3 494, 20 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 29.10.2013 у справі № 910/16795/13 (суддя Удалова О.Г.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.02.2014 (колегія суддів у складі: Куксов В.В. - головуючий суддя, судді Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю.), позов задоволено; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Таврика" основний борг у розмірі 500 150, 00 грн. та 3 % річних у розмірі 3 247, 55 грн.; в іншій частині у позові відмовлено.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Хрещатик" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 29.10.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.02.2014 у справі № 910/16795/13, та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові.
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Задовольняючи частково позов суди попередніх інстанцій виходили з того, що 30.11.2012 між Публічним акціонерним товариством "Банк "Таврика" та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Хрещатик" було досягнуто домовленості щодо укладення договору від 30.11.2012 № 109 на здійснення касового обслуговування, на виконання якого позивач направив на адресу відповідача факсимільну копію тексту договору; 30.11.2012 позивач перерахував на користь відповідача 500 000,00 грн. (разове підкріплення позивача грошовими коштами) та 150,00 грн. (комісійну винагороду за надання послуг); у подальшому сторони не підписали договір на здійснення касового обслуговування; факт неукладення договору № 109 на здійснення касового обслуговування від 30.11.2012 встановлено рішенням господарського суду міста Києва від 03.06.2013 у справі № 910/6051/13 за позовом ПАТ "Банк "Таврика" до ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик"; 04.12.2012 позивач звернувся до відповідача з листом № 3545 від 04.12.2012, в якому просив повернути кошти; 03.01.2013 позивач направив відповідачу претензію про наявність у останнього заборгованості за договором № 109 на здійснення касового обслуговування від 30.11.2012 та необхідність її погашення у 30-тиденний термін; дана претензія залишена без задоволення; 04.06.2013 позивач направив відповідачу листа з вимогою повернути помилково перераховані кошти, отримані 30.11.2012, в розмірі 500150,00 грн.; відповідачем не надано доказів звернення до позивача з заявою про зарахування зустрічних позовних вимог; 20.12.2012 постановою правління Національного банку України № 548 на підставі пункту 2 частини п'ятої статті 12 та статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб ПАТ "Банк "Таврика" віднесено до категорії неплатоспроможних; 20.12.2012 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 33 "Про виведення з ринку та здійснення тимчасової адміністрації" про запровадження тимчасової адміністрації строком на 3 місяці з 21.12.2012 по 20.03.2013.
Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає передчасним висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позову, з огляду на таке.
Згідно із ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однією сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.
Згідно із ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
В силу ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством, за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони, чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов'язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.
Статтею 204 ЦК України передбачено презумпцію правомірності правочину та визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.
Якщо друга сторона не погоджується з проведенням зарахування, вона вправі на підставі статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду.
Відповідно до частини першої статті 47, статті 43 ГПК України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи шляхом всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 84 ГПК України у мотивувальній частині рішення вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Відповідно до пункту 7 частини 2 статті 105 ГПК України у постанові мають бути зазначені обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 04.12.2012 позивач звернувся до відповідача з листом № 3545 від 04.12.2012, в якому просив повернути кошти у розмірі 500 000,00 грн.
Відповідач листом № 83/1697 від 05.12.2012, у відповідь на зазначений лист, повідомив, що у Публічного акціонерного товариства "Банк "Таврика" перед Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Хрещатик" існує заборгованість у розмірі 2 194 831, 43 грн. У зв'язку з чим відповідач запропонував позивачу врахувати заборгованість у розмірі 500 000, 00 грн. та вимагав негайно погасити залишок заборгованості перед Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Хрещатик" у розмірі 1 694 831, 43 грн. (2 194 831, 43 грн. - 500 000, 00 грн.).
Як у відзиві на позовну заяву, так і в апеляційній скарзі, відповідач звертав увагу судів на той факт, що він листом № 83/1697 від 05.12.2012 повідомив позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог на спірну суму.
Водночас, суди попередніх інстанцій, в порушення вимог ст. ст. 47, 43, 84, 105 ГПК України, не навели нормативно-правового обґрунтування відхилення доводів відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог, при тому, що спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством.
Крім того, місцевий та апеляційний господарські суди зазначаючи про те, що з 21.12.2012 в ПАТ "Банк "Таврика" запроваджено тимчасову адміністрацію та те, що відповідно до ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом не врахували, що лист № 83/1697, на який посилається відповідач, був надісланий до введення тимчасової адміністрації.
Дослідження вказаних питань має важливе значення для правильного вирішення спору між сторонами у даній справі, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення, оскільки впливає на визначення розміру дійсної суми боргу відповідача перед позивачем.
Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Сервисы для юристов