Постанова ВГСУ від 09.03.2016 року у справі №909/721/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2016 року Справа № 909/721/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів Стратієнко Л.В. Гончарука П.А. Кондратової І.Дза участі представників: позивача: відповідача: не з'явився не з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Мізунь"на рішення та постановуГосподарського суду Івано - Франківської області від 15 вересня 2015 року Львівського апеляційного господарського суду від 30 листопада 2015 рокуу справі№ 909/721/15за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "ВТО Укрексп"дотовариства з обмеженою відповідальністю "Мізунь"про стягнення 102 181,01 грн

ВСТАНОВИВ:

У червні 2015 р. позивач звернувся до суд з позовом (з урахування заяви про збільшення позовних вимог) про стягнення з відповідача 102 181,01 грн, з яких 63 000,00 грн - основний борг, 15 699, 16 грн - неустойка, 22 507,10 грн - інфляційні втрати, 974,75 грн - 3 % річних.

Рішенням Господарського суду Івано - Франківської області від 15.09.2015 (суддя - Грица Ю.І.) позов задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 63 000,00 грн основного боргу, 13 284,45 грн неустойки, 22 507,10 грн інфляційних втрат, 974,75 грн 3 % річних та судові витрати.

В решті позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.11.2015 (головуючий - Мельник Г.І., судді - Михалюк О.В., Плотніцький Б.Д.) п. 2. резолютивної частини рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 15.09.2015 змінено та стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ "Мізунь" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ВТО Укрексп" 100 453,80 грн, з яких 63 000,00 грн - основний борг, 13 971,95 грн - неустойка, 22 507,10 грн - інфляційні втрати, 974,75 грн - 3% річних та судовий збір.

В решті рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 15.09.2015 залишено без змін.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неповноту встановлення обставин справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким припинити провадження у справі щодо стягнення 33 000,00 грн основної боргу на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України та зменшити розмір неустойки до 1 268,89 грн.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, 22.07.2014 між ТОВ "Мізунь" (замовник) та ТОВ "ВТО Укрексп" (перевізник) було укладено договір № 22/07/2014 на перевезення вантажу, за умовами якого перевізник бере на себе зобов'язання доставити автомобільним транспортом довірений йому замовником вантаж у міжміському, міжобласному сполученні до місця призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (вантажоодержувачеві), а замовник - сплатити провізну плату за надані перевізником транспортні послуги відповідно до умов цього договору.

Відповідно до п. 2.1. договору перевізник здійснює перевезення вантажу на підставі письмових заявок на перевезення, що подаються замовником за формою встановленою в додатку № 1 до цього договору.

Прийняття перевізником заявки замовника свідчить про згоду перевізника здійснити перевезення вантажу на умовах, викладених у заявці. Заявка вважається прийнятою в момент підписання і скріплення печаткою уповноваженої особи перевізника (п.п. 2.2., 2.3. договору).

Пунктом 5.3. договору передбачено, що розрахунки між перевізником і замовником за надані послуги здійснюються на підставі наданого перевізником повного пакету документів за кожним перевезенням, а саме: рахунку, акта наданих послуг/виконаних робіт, ТТН з відміткою вантажоодержувача про одержання вантажу, податкової накладної. Акт про надання послуг/виконання робіт вважається погодженим, послуги прийнятими без заперечень, а грошове зобов'язання узгодженим з дати отримання таких документів.

Згідно з п. 5.4. договору рахунок-фактура повинна бути сплачена замовником протягом 14 банківських днів після отримання замовником належним чином оформлених оригіналів документів, згідно з п. 5.3. договору, які підтверджують виконання перевезення.

Сплата штрафних санкцій і відшкодування збитків не звільняє сторони від виконання цього договору, якщо у ході виникнення конфліктних ситуацій не було досягнуто згоди про інше (п. 6.4. договору).

Пунктом 12.1. договору передбачено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання і скріплення печатками сторін.

На виконання умов договору, ТОВ "ВТО Укрексп" надало, а ТОВ "Мізунь" отримало послуги з перевезення вантажів на загальну суму 63 000,00 грн, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0008097 від 03.11.2014, № ОУ-0008667 від 06.11.2014, № ОУ-0008693 від 08.11.2014, № ОУ-0008801 від 10.11.2014, № ОУ-0009137 від 10.11.2014, № ОУ-0008674 від 13.11.2014, № ОУ-0008695 від 15.11.2014, № ОУ-0008699 від 15.11.2014 та товарно-транспортними накладними.

Проте, відповідач за надані послуги з перевезення вантажів за договором не розрахувався, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість у розмірі 63 000,00 грн.

14.04.2015 позивач звертався до відповідача з претензією, в якій просив сплатити заборгованість (а.с. 9-10), однак вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Згідно зі ст. 629 ЦК України та ст. 193 ГК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Аналогічні приписи містить і ст. 526 ЦК України.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Оскільки відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, чим порушив його умови та вимоги ст. ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, то господарські суди прийшли до правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 63 000,00 грн основного боргу.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.