ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 лютого 2015 року Справа № 910/7863/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддів:Кролевець О.А., Попікової О.В. (доповідач у справі) за участю представників: від позивача:Степаненко Ю.М. дов. від 19.01.2015р. № 25від відповідача-1: від відповідача-2: від відповідача-3:Коваленко Г.М. дов. від 17.07.2014р. не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь" на рішення Господарського суду м. Києва від 02.09.2014р. та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 24.11.2014р.у справі№ 910/7863/14 Господарського суду м. Києваза позовомПАТ "Банк "Київська Русь"до1.Публічного акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство-2240"; 2.Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна"; 3.Товариства з обмеженою відповідальністю "Віркон-К"пропоновлення іпотечного правовідношення
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство-2240",Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Віркон-К" про відновлення становища ПАТ "Банк "Київська Русь", що існувало до порушення права останнього шляхом поновлення іпотечного правовідношення за договором іпотеки від 28.09.2007р., зареєстрованому в реєстрі за №9338 та укладеному між ПАТ "Банк "Київська Русь", ПАТ "Автотранспортне підприємство-2240" і ТОВ "Віркон-К" та поновлення статусу ПАТ "Банк "Київська Русь", як іпотекодержателя з 19.04.2012р.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 02.09.2014р. (головуючий суддя Паламар П.І., судді Головіна К.І., Сташків Р.Б.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.11.2014р. (головуючий суддя Алданова С.О., судді Дикунська С.Я., Коршун Н.М.), в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду та постанова апеляційної інстанції обґрунтовані приписами статей 15,16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та статті 115 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням яких заявлені позивачем вимоги про поновлення іпотечного правовідношення за договором іпотеки від 28.09.2007р. та його статусу іпотекодержателя обумовлені незгодою з рішенням Господарського суду м.Києва від 10.04.2013р. у справі №910/612/13, яке набрало законної сили, а задоволення цих позовних вимог може призвести до перегляду рішення суду, яке визначило обсяг його прав за договором іпотеки від 28.09.2007р., у спосіб, не передбачений чинним процесуальним законодавством.
Не погодившись з рішенням першої інстанції та постановою апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема приписів статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, статті 17 Закону України "Про іпотеку" та статей 33, 34, 35 Господарського процесуального кодексу України. При цьому скаржник наголошує на тому, що іпотека за договором іпотеки від 28.09.2007р. не припинялася з передбачених законом підстав та продовжує діяти до повного виконання відповідачем-1 та відповідачем-3 основного зобов'язання за кредитними договорами від 18.09.2007р., а тому порушене право позивача у спірному іпотечному правовідношенні підлягає відновленню.
Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 18.09.2007р. між позивачем, як правонаступником Акціонерного банку "Київська Русь", та Публічним акціонерним товариством "Автотранспортне підприємство-2240", як правонаступником Відкритого акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство-2240", укладено кредитний договір №34058-20/07-1в, предметом якого є надання банком позичальникові грошових коштів (кредит) у вигляді відзивної відновлювальної "кредитної лінії" у розмірі 5800000 доларів США із сплатою за користування кредитом 12% річних, строк повернення кредиту встановлено до 17 вересня 2012р.
Того ж дня між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Віркон-К", як правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю "Екопром", було укладено кредитний договір № 34059-20/07-1в, предметом якого є надання банком позичальникові грошових коштів (кредит) у вигляді відзивної відновлювальної "кредитної лінії" у розмірі 4200000 доларів США із сплатою за користування кредитом 12 % річних, строк повернення кредиту встановлено до 17 вересня 2012 р..
Виконання позичальниками зобов'язань за вказаними кредитними договорами на підставі договору від 28.09.2007р. були забезпечені іпотекою майнового комплексу по вул. П.Усенка, 8 у м. Києві, що належав відповідачу-1.
У зв'язку з порушенням зобов'язань за кредитними договорами, рішеннями Господарського суду м.Києва від 15.04.2011р. у справі № 46/42 та від 23.05.2011р. у справі № 14/52 з відповідачів на користь позивача були стягнуті суми заборгованостей.
Судами також встановлено, що вимоги до відповідачів позивачем були задоволені шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, зареєстроване Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна" 20.10.2011р., про що зроблено запис №1035-з в книзі 20з-251.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 08.02.2012р. у справі № 5011-62/568-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2012р. та постановою Вищого господарського суду України від 15.08.2012р., визнано недійсним рішення КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна" про реєстрацію за позивачем права власності на предмет іпотеки, скасовано запис №1035-з в книзі 20з-251, витребувано з чужого незаконного володіння позивача майновий комплекс по вул. П.Усенка, 8 у м.Києві, відновлено становище відповідача-1 шляхом зобов'язання відповідача-2 поновити реєстрацію права власності відповідача-1 на майновий комплекс по вул. П.Усенка, 8 у м. Києві.
Предмет спору у даній справі становить вимога про поновлення іпотечного правовідношення на підставі статей 15,16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України. Заявлені позивачем вимоги стосуються захисту його прав, що виникли з договору іпотеки від 28.09.2007р.
Як роз'яснено в п.11 постанови Пленуму ВГСУ від 24.10.2011р. №11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України", суд касаційної інстанції не зв'язаний доводами касаційної скарги щодо порушення чи неправильного застосування нижчими судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права та може встановлювати порушення чи неправильне застосування відповідних норм, на які не було посилання в такій скарзі.
Згідно імперативних приписів ч.3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Як роз'яснено в п.2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011р. №18, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 10.04.2013р. у справі № 910/612/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.08.2013р. та постановою Вищого господарського суду України від 29.10.2013р., визнано відсутніми у позивача право іпотеки за договором іпотеки від 28.09.2007р. та право утримання під іпотечним обтяженням предмета іпотеки починаючи з 21.10.2011р.
З огляду на те, що на підставі судового рішення у справі № 910/612/13, яке набрало законної сили, право позивача, як іпотекодержателя за договором іпотеки від 28.09.2007р., та право позивача на утримання під іпотечним обтяженням предмета іпотеки визнано відсутніми з 21.10.2011 року, тобто встановлено факт припинення іпотеки за договором іпотеки від 28.09.2007р. з вищевказаної дати, який (факт) в силу імперативних вимог ч.3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України не підлягає доведенню при вирішенні даного спору, тому позов про поновлення таких прав банку є безпредметним та не підлягає задоволенню.
У зв'язку з наведеним касаційна інстанція визнає непереконливими доводи заявника касаційної скарги про продовження дії іпотеки за договором іпотеки від 28.09.2007р., обумовлене невиконанням відповідачем-1 та відповідачем-3 основного зобов'язання за кредитними договорами від 18.09.2007.
У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
В силу ч.3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.
Враховуючи наведене, висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для відновлення попереднього становища банку, яке існувало до порушення його прав, відповідає принципу правової певності, регламентованого Конвенцією, та практиці Європейського суду з прав людини, які в якості джерел права мають застосовуватися судами при розгляді справ.
Крім того, згідно з п.9 ч.3 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
Сервисы для юристов