Постанова ВГСУ від 08.07.2015 року у справі №50/600

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2015 року Справа № 50/600 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Остапенка М.І.,суддів :Гончарука П.А., Стратієнко Л.В.розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства "Спецагро"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2010 рокуу справі за позовомНаціонального об'єднання по племінній справі у тваринництві "Укрплемоб'єднання"до 1. Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" 2. Міністерства аграрної політики та продовольства Українипровизнання права власності

В С Т А Н О В И В:

у серпні 2009 року, Національне об'єднання по племінній справі у тваринництві звернулось до господарського суду з позовом до Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" у якому, зазначивши третьою особою Міністерство аграрної політики України, просило визнати за ним право власності на нежитловий будинок за адресою: м. Київ, вул. Панаса Мирного, 28 та зобов'язати відповідача здійснити державну реєстрацію права власності на зазначений об'єкт нерухомості.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначав, що набуття ним права власності на нежитловий будинок за адресою: м. Київ, вул. Панаса Мирного, 28 відбулось внаслідок укладання між ним та Міністерством сільського господарства і продовольства України в особі Управління адміністративними будинками договору купівлі-продажу, який хоча і не був укладений в належній формі, проте дії сторін (акт приймання передачі приміщення від 05.08.1993 року, складений на виконання наказу Міністерства сільського господарства і продовольства від 09.06.1993 року №163, сплата 1491979,56 крб. платіжним дорученням № 481 від 10.08.1993 року) свідчать про його укладання, а тому, враховуючи це, та те, що він більше 10 років відкрито і безперервно володіє майном, позивач просив задовольнити його позов на підставі ст. 227 ЦК УРСР, ст.ст. 344, 392 ЦК України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.11.2009 року позов задоволено і за змістом резолютивної частини неповного рішення за Національним об'єднанням по племінній справі у тваринництві "Укрплемоб'єднання" визнано право власності на нежитловий будинок за адресою: м.Київ, вул. Панаса Мирного, 28 із зазначенням, що це майно перебуває у господарському віданні.

Зобов'язано Комунальне підприємство "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" здійснити державну реєстрацію права державної власності на нежитловий будинок по вул. Панаса Мирного, 28 у м. Київ як такого, що перебуває у повному господарському віданні позивача.

За змістом резолютивної частини повного рішення, за Національним об'єднанням по племінній справі у тваринництві "Укрплемоб'єднання" визнано право власності на нежитловий будинок по вул. Панаса Мирного, 28 м.Києва, а відповідача зобов'язано здійснити державну реєстрацію цього майна.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2010 року до участі у справі у якості відповідача залучено Міністерство аграрної політики України і за наслідками перегляду справи в апеляційному порядку постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2010 року апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.04.2015 року у порядку ст. 89 Господарського процесуального кодексу України, суд визнав опискою зміст п. п. 1, 2 резолютивної частини неповного рішення та виклав його у відповідності до змісту п. п. 1, 2 резолютивної частини повного рішення.

Постановлені у справі судові рішення оскаржено у касаційному порядку й ухвалою Вищого господарського суду України від 24.06.2015 року порушено касаційне провадження за касаційною скаргою Державного підприємства "Спецагро" в якій воно посилається на порушення його прав щодо спірного майна, неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права і просить судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, представників Державного підприємства "Спецагро" та Міністерства аграрної політики та продовольства України, які підтримали скаргу, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто за змістом цієї норми позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Звернення з позовом про визнання права власності можливе лише за умови, що особи, які не визнають, заперечують та/або оспорюють право власності, не перебувають із власником у зобов'язальних відносинах, оскільки передумовою для застосування ст. 392 Цивільного кодексу України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.

Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна здійснювало свою діяльність на час розгляду справи, відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 і як уповноважений орган, який здійснює оформлення права власності та видає свідоцтво про право власності, не перебуває з позивачем у правовідносинах зі здійснення ним права володіння, користування та розпорядження майном, щодо якого заявлені позовні вимоги про визнання права власності. У зв'язку з цим відмова зазначеного органу в оформленні права власності на об'єкти нерухомого майна з підстав ненадання усіх необхідних документів не є оспорюванням чи невизнанням права власності, а отже висновок господарського суду першої інстанції про можливість Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна бути стороною у справі, є помилковим.

За наведених вище мотивів є помилковим і обґрунтування апеляційним господарським судом правомірності участі у справі у якості відповідача Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, а відповідно відмова у задоволенні скарги відповідача та залишення без змін судового рішення за участі зазначених у судовому рішенні сторін, була безпідставною.

Залучивши до участі у справі у якості відповідача Міністерство аграрної політики та продовольства України та залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, не постановляючи нового рішення апеляційний господарський суд не врахував, що залучення нового учасника процесу у цьому випадку не має правового значення та не може свідчити про законність судового рішення, постановленого за участі неналежного відповідача.

Не можна визнати такими, що ґрунтуються на законі і висновки суду першої та апеляційної інстанції щодо правомірності набуття позивачем права власності на спірне майно, оскільки норми права, які визначають порядок набуття права на державне майно, а те що це майно перебувало у державній власності позивач не оспорював, у судових рішеннях не наведено, твердження про набуття права власності відповідно до ст. 344 Цивільного кодексу України суперечить приписам цієї норми та п. 8 Прикінцевих та перехідних положень до Цивільного кодексу України, за якими набувальна давність поширюється на випадки коли володіння майном почалося за три роки до набрання Цивільним кодексом України чинності - 01.01.2004 року і мало місце протягом 10 років, а цей строк на час розгляду спору не сплив.

За таких обставин судові рішення, включаючи і ухвалу господарського суду міста Києва від 02.04.2015 року, яка не відповідає ст. 89 Господарського процесуального кодексу України, не можуть залишатися без змін і підлягають скасуванню, з направленням справи на новий судовий розгляд, під час якого суду необхідно врахувати наведене, повно та всебічно з'ясувати дійсні обставини справи, дати їм належну правову оцінку і у залежності від встановленого постановити законне і обґрунтоване рішення.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2010 року, рішення господарського суду міста Києва від 23.11.2009 року та ухвалу господарського суду міста Києва від 02.04.2015 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у іншому складі суддів.

Головуючий М.І. Остапенко