Постанова ВГСУ від 08.07.2014 року у справі №908/158/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2014 року Справа № 908/158/14 Вищий господарський суд України у складі: суддя Харченко В.М. - головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Вовк І.В.

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Улісс-тур", м.Запоріжжя

на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15.04.2014

зі справи № 908/158/14

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Запоріжжя (далі - Підприємець)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Улісс-тур", м.Запоріжжя (далі - Товариство)

про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача - не з'явився;

відповідача - Чоп'як В.М.

ВСТАНОВИВ:

У січні 2014 року Підприємець звернувся з позовом, згідно з яким, уточнивши свої вимоги, просив визнати недійсним договір оренди нежитлового приміщення від 01.01.2011 № 103, який укладений між ним та Товариством.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 12.03.2014 у справі № 908/158/14 (суддя Азізбекян Т.А.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 15.04.2014 (колегія суддів у складі: суддя Шевкова Т.А. - головуючий, судді Бойченко К.І. і Чернота Л.Ф.), у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить змінити рішення господарського суду від 12.03.2014 шляхом виключення із тексту рішення 4-7 абзаців п'ятої сторінки мотивувальної частини цього рішення, з висновками якого у цій же частині погодився й апеляційний суд. Скарга мотивована тим, що рішення попередніх судових інстанцій прийняті з порушенням норм процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідного висновку суд дійшов на підставі такого.

Як встановлено судами, 01.01.2011 Підприємцем (орендар) та Товариством (орендодавець) було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 103 (далі-Договір), згідно з умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування кімнати АДРЕСА_1

Відповідно до пункту 2.1.1 Договору, орендодавець передає об'єкт оренди у платне строкове користування у технічно справному стані на умовах договору за актом приймання-передачі об'єкту оренди, та надає орендатору необхідну технічну документацію на об'єкт оренди для його належної експлуатації.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату у розмірі 2 300,00грн. (у т.ч. ПДВ).

Згідно з пунктами 7.1, 7.2, 7.3 Договору, він набирає чинності з 01.01.2011 і діє до 31.12.2011. Продовження строку дії цього договору може здійснюватися лише за згодою сторін, яке оформлюється додатковою угодою до договору. Усі зміни і доповнення до цього договору вчиняються лише у письмовому вигляді.

Судами також встановлено, що позивач здійснював оплату орендних платежів за Договором. Відповідно до акта приймання-передачі нежитлових приміщень від 15.08.2013 об'єкт оренди був повернутий Товариству.

Наполягаючи на задоволенні позовних вимог, Підприємець обґрунтовував їх тим, що у Договорі не узгоджені його істотні умови, зокрема об'єкт оренди, орендна плата, строк укладення договору, що суперечить положенням ст.638 ЦК України, ст.ст.180, 284 ГК України.

Встановленим за справою обставинам суди дали належну оцінку, та, врахувавши ст. ст.179; 180 ГК України, дійшли обґрунтованого висновку про безпідставність заявленого позову. Правильність цих судових рішень позивачем по суті не заперечується.

Твердження відповідача про те, що суд першої інстанції вийшов за межі позову, оскільки в мотивувальній частині рішення встановив обставини, пов'язані з розрахунками, що відбувалися між сторонами за Договором, були досліджені апеляційним судом, який обґрунтовано не взяв їх до уваги, з огляду на те, що наведені відповідачем доводи не давали підстав для скасування або зміни прийнятого за справою рішення. Такий висновок апеляційного суду наявними матеріалами справи не спростовується, оскільки із змісту оскаржуваного рішення суду першої інстанції вбачається, що відповідні докази ним досліджувались та оцінювались в контексті заявлених за справою позовних вимог про визнання Договору недійсним. При цьому суд не вирішував ніяких питань стосовно фінансових розрахунків, які відбувались між сторонами за Договором.

Враховуючи зазначене, а також з огляду на те, що наведені у касаційній скарзі доводи висновків попередніх судових інстанцій не спростовують, суд не бере їх до уваги і вважає, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам чинного законодавства і підстав для їх зміни не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ: