ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 червня 2015 року Справа № 904/5470/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Карабаня В.Я. -головуючого, Ємельянова А.С., Ковтонюк Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційноїскаргиЗаступника військового прокурора Центрального регіону України напостанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.03.2015 у справігосподарського суду Дніпропетровської області №904/5470/13за позовомзаступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Національної гвардії України дозакритого акціонерного товариства фінансово-будівельної компанії "Альмірус і К", товариства з обмеженою відповідальністю "Вереск і К" провизнання права власності та визнання права оперативного управління за участі представників сторін:
від прокуратури - Яговдік С.М.,
від позивача - Скляров Д.М.,
від відповідача-1 - не з'явилися,
від відповідача-2 - Книшенко Е.М.
У С Т А Н О В И В:
12.07.2013 заступник прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Національної гвардії України звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом в інтересах держави в особі Головного управління внутрішніх військ МВС України (правонаступником якого є Головне управління Національної гвардії України) до закритого акціонерного товариства фінансово-будівельної компанії "Альмірус і К" та товариства з обмеженою відповідальністю "Вереск і К" про визнання права власності за державою в особі Міністерства внутрішніх справ України на квартири №11, 42, 45, 48, 49, 69, 77, 78, 81, 82, 85, 89 по вул. Дементьєва, 2 в м. Дніпропетровську, та визнання права оперативного управління на ці квартири за Головним управлінням Національної гвардії України.
Позов мотивовано посиланням на ч.ч.1, 4 ст.334 Цивільного кодексу України, а також тим, що Головне управління внутрішніх військ МВС України виконали свої зобов'язання по договору на будівництво житла в порядку пайової участі, натомість закрите акціонерне товариство фінансово-будівельна компанія "Альмірус і К" свої зобов'язання по вказаному договору виконали не в повному обсязі, в силу чого позивач не має можливості оформити право власності на вказані об'єкти нерухомості.
Справа розглядалась судами неодноразово.
14.10.2014 рішенням господарського суду Дніпропетровської області (суддя Мартинюк С.В.), залишеним без змін 16.03.2015 постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду (судді Іванов О.Г., Подобєд І.М., Березкіна О.В.) припинено провадження у справі в частині позовних вимог до ЗАТ ФБК "Альмірус і К", а в задоволенні позовних вимог до ТОВ "Вереск і К" відмовлено. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що Міністерство внутрішніх справ України не було позивачем при попередньому розгляді справи, що не дає підстав для задоволення позову.
У касаційній скарзі Заступник військового прокурора Центрального регіону України посилалися на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просили судові рішення скасувати, а справу скерувати для нового розгляду до суду першої інстанції.
Проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обґрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія судів приходить до висновку про задоволення вимог скарги та скасування постанови і рішення з направленням справи для нового розгляду, виходячи з наступного.
Як убачається з матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій, 08.05.2002 між закритим акціонерним товариством фінансово-будівельної компанії "Альмірус і К" та Головним управлінням внутрішніх військ МВС України укладено договір на будівництво житла в порядку пайової участі №347, за умовами якого сторони домовились про спільну діяльність у завершенні будівництва житла, розпочатого до 01.07.1997 в м. Дніпропетровську загальною орієнтованою площею 518,8 кв.м. з метою забезпечення житлом безквартирних військовослужбовців ВВ МВС України у Дніпропетровському гарнізоні.
Зобов'язання сторін за цим договором (з урахуванням його доповнень) полягали в тому, що Головне управління внутрішніх військ МВС України фінансує будівництво житла за договірною ціною будівництва 1 210,30грн. за 1 кв.м. загальної площі, загальний обсяг фінансування складає 882 066,64грн. за 13 квартир загальною площею 728,80 кв.м., а товариство зобов'язується збудувати і передати замовнику вказані квартири, а також оформити і передати замовнику правовстановлюючу документацію на них в термін до 01.07.2002 року.
На виконання своїх зобов'язань за договором, ГУ ВВ МВС України профінансувало ЗАТ ФБК "Альмірус і К" на загальну суму 882 066,64грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями. Актом державної технічної комісії №2706 від 02.12.2002 прийнято в експлуатацію житловий будинок по вул. Дементьєва, 2 у м. Дніпропетровську. Актом приймання-передачі житла №1 від 28.03.2003 відповідач-1 передав позивачу обумовлені договором квартири. Разом з тим, у порушення умов договору, ЗАТ ФБК "Альмірус і К" не передав позивачу правовстановлюючу документацію на квартири, що стало приводом для звернення військового прокурора з позовом до суду.
Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За приписами ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 334 ЦК України установлено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 392 цього Кодексу установлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Тобто, метою подання цього позову є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі, судове рішення про задоволення таких вимог має ґрунтуватись на встановленому судом в ході розгляду справи існуючому юридичному факті і не може підміняти собою правовстановлюючих документів.
Передумовою для застосування ст. 392 ЦК є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права, що не з'ясовували попередні судові інстанції, не установлено чим створено неможливість реалізації свого права у передбаченому законом порядку, враховуючи, що квартири позивачу передані за актом приймання-передачі №1 від 28.03.2003, який сторони підписали та скріпили печатками без зауважень і заперечень, на підставі договору №347 від 08.05.2002.
Дійшовши висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у частині визнання права власності, попередніми судовими інстанціями усупереч вимогам ст.43 ГПК України не надано належної правової оцінки тій обставині, що договір укладався не Міністерством внутрішніх справ України, а саме Головним управлінням Внутрішніх військ МВС України, яке є структурним підрозділом центрального апарату Міністерства внутрішніх справ України, є юридичною особою, та належним правонаступником якого є аналогічне управління Національної гвардії України, яка входить до складу МВС України. Не з'ясовано дійсних обставин спору, зокрема щодо правових підстав передачі квартир ЗАТ ФБК "Альмірус і К" у власність ТОВ "Вереск і К" при наявності договору №347 від 08.05.2002 та невиконаних по ньому зобов'язань з боку ЗАТ ФБК "Альмірус і К".
Крім того, позивач зазначав, що господарським судом Дніпропетровської області розглядається справа №904/4273/15 за позовом Заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної гвардії України до товариства з обмеженою відповідальністю "Вереск і К" про визнання права власності на квартири.
Під час нового розгляду господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення фактичних обставин справи і, в залежності від встановленого, ухвалити нове рішення відповідно до вимог чинного законодавства. Окрім того, обговорити питання щодо доцільності об'єднання позовних вимог з вимогами у справі №904/4273/15 господарського суду Дніпропетровської області, з метою досягнення процесуальної економії, ефективнішого використання процесуальних засобів для відновлення порушеного права, а також унеможливлення винесення різних рішень за однакових обставин, виходячи з того, що ці вимоги пов'язані між собою підставами виникнення або доказами, як це врегульовано статтею 58 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Сервисы для юристов