ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 квітня 2014 року Справа № 910/17323/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Демидової А.М. (доповідач у справі),суддів:Воліка І.М., Кролевець О.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги1. Корпорації "Укрінмаш"; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільна компанія "Автотрейд-Сервіс"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2014 р. (скасовано рішення господарського суду міста Києва від 13.11.2013 р.)у справі№ 910/17323/13 господарського суду міста Києваза позовомКорпорації "Укрінмаш"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільна компанія "Автотрейд-Сервіс"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_4провизнання договору недійсним,за участю представників: від позивача Парицька Н.О.від відповідачаЛементарчук Т.В.від третьої особи не з'явився
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2013 року Корпорація "Укрінмаш" звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільна компанія "Автотрейд-Сервіс" (далі - ТОВ "Автомобільна компанія "Автотрейд-Сервіс") про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівель від 25.03.2009 р. між Корпорацією "Укрінмаш" та ТОВ "Автомобільна компанія "Автотрейд-Сервіс", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрованого в реєстрі за № 1059.
Рішенням господарського суду міста Києва від 13.11.2013 р. у справі № 910/17323/13 (суддя Привалов А.І.) в задоволенні позовних вимог Корпорації "Укрінмаш" відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2014 р. (колегія суддів у складі: Рєпіної Л.О. - головуючого, Тищенко А.І., Тарасенко К.В.) рішення господарського суду міста Києва від 13.11.2013 р. у справі № 910/17323/13 скасовано. Прийнято нове рішення, яким позовні вимоги Корпорації "Укрінмаш" задоволено; визнано недійсним договір від 25.03.2009 р. купівлі-продажу нерухомого майна, що знаходиться по вул. Туполєва, 8, м. Києва, укладений між Корпорацією "Укрінмаш" та ТОВ "Автомобільна компанія "Автотрейд-Сервіс", посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований у реєстрі за № 1059. Стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір за подання позову та апеляційної скарги в розмірі 1 720,50 грн.
Не погоджуючись частково із постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2014 р. у справі № 910/17323/13, Корпорація "Укрінмаш" звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить суд змінити оскаржувану постанову шляхом доповнення її резолютивної частини частиною щодо розподілу судових витрат.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм процесуального права - ст.ст. 49, 105 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки не містить нового розподілу судових витрат.
Також не погоджуючись із постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2014 р. у даній справі, ТОВ "Автомобільна компанія "Автотрейд-Сервіс" звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою.
У касаційній скарзі відповідач просить суд скасувати оскаржувану постанову, а рішення господарського суду міста Києва від 13.11.2013 р. у даній справі залишити без змін.
Касаційна скарга ТОВ "Автомобільна компанія "Автотрейд-Сервіс" мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 43 ГПК України.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 25.03.2014 р. колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого (доповідач у справі), Воліка І.М., Кролевець О.А. прийнято зазначені касаційні скарги Корпорації "Укрінмаш" та ТОВ "Автомобільна компанія "Автотрейд-Сервіс" до касаційного провадження та призначено їх розгляд у судовому засіданні на 08.04.2014 р. о 10 год. 25 хв.
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Автомобільна компанія "Автотрейд-Сервіс", який надійшов від Корпорації "Укрінмаш" 08.04.2014 р. до початку судового засідання через канцелярію Вищого господарського суду України, позивач проти касаційної скарги відповідача заперечує та просить суд відмовити у її задоволенні.
Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 1114 ГПК України, були належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційних скарг, однак третя особа не скористалась передбаченим законом правом на участь у розгляді скарг касаційною інстанцією.
Заслухавши представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково, виходячи із наступного.
Як встановлено апеляційним господарським судом, за договором купівлі-продажу від 03.02.2009 р., укладеним між Державним підприємством "Завод нестандартного обладнання "Укрінмаш" та Корпорацією "Укрінмаш", посвідченим приватним нотаріусом та зареєстрованим КП БТІ 20.02.2009 р. за № 6569п, до Корпорації "Укрінмаш" перейшло право власності на нерухоме майно загальною площею 2 506,20 кв.м. по вул. Туполєва, 8 м. Києва, що складає 37/100 частини від будівель загальною площею 6 747,10 кв.м.
Також, господарські суди попередніх інстанцій встановили, що 25.03.2009 р. між позивачем та відповідачем укладено договір купівлі-продажу нежилих будівель, посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований в реєстрі за № 1059 (далі - Договір).
За умовами Договору позивач зобов'язався передати, а відповідач - прийняти у власність нежилі будівлі, які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Туполєва Академіка, буд. 8, а саме: будівлю КПП (літ. Щ), будівлю медпункту (літ. Ю), будівлю малярного відділення (літ. Е), загальною площею 508,10 кв.м., вартістю 5 641 728 грн.
03.04.2009 р. сторони підписали акт прийому-передачі нежитлових приміщень згідно з договором купівлі-продажу від 25.03.2009 р.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає про те, що всупереч вимогам ст.ст. 120, 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та ст. 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), сторонами укладено правочин купівлі-продажу нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, що не належить позивачу на правах землекористувача. Отже, на думку позивача, вказаним правочином фактично було здійснено розпорядження земельною ділянкою у складі нерухомого майна без належних на те підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що правочини, які тягнуть перехід права власності на об'єкт нерухомості, водночас є підставою для переходу права на землю, а оформлення такого права здійснюється у встановленому законом порядку; особа яка є власником будівлі, має право ініціювати одержання земельної ділянки у власність або у користування, проте розглянути це питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. З урахуванням викладеного, місцевий господарський суд дійшов висновку, що зміст спірного договору не суперечив положенням, чинним на день його укладення, у зв'язку з чим підстави для визнання його недійсним відсутні.
Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про задоволення позовних вимог, виходив з того, що спірний договір не відповідає вимогам чинного законодавства України.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
У силу вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.
На підставі статті 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності (п. 2.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").
Відповідно до ст. 377 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Сервисы для юристов