ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 грудня 2016 року Справа № 905/2951/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого: суддів:Нєсвєтової Н.М. (доповідач), Вовка І.В., Стратієнко Л.В.розглянувши касаційну скаргуДочірнього підприємства "Донецький облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 01.08.2016 у справі№ 905/2951/15 господарського суду Донецької областіза позовомДочірнього підприємства "Донецький облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" доТовариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ "Автодоркомплект" простягнення 1 204 645,52 грн
за участю представників сторін:
позивача: Мендух О.М., Анфьорова К.С.,
відповідача: Паперняк О.В.,
ВСТАНОВИВ:
Дочірнє підприємство "Донецький облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ "Автодоркомплект" про стягнення заборгованості у розмірі 1 204 645,52 грн.
Позивачем у суді першої інстанції в порядку ст. 22 ГПК України було зменшено розмір позовних вимог, позивач остаточно просив стягнути заборгованість у розмірі 981 747,59 грн., 106 028,74 грн. пені , 7 100,86 грн. 3% річних та 6 616,98 грн. інфляційних втрат.
Рішенням господарського суду Донецької області від 24.03.2016 позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 01.08.2016 у справі №905/2951/15 рішення господарського суду Донецької області від 24.03.2016 скасовано в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ "Автодоркомплект" на користь Дочірнього підприємства "Донецький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" "Автомобільні дороги України" заборгованості 596 804,36 грн., 106 028,74 грн пені, 4 158,42 грн. 3% річних, 1 309,70 грн. інфляційних втрат, а також судових витрат. В зазначеній частині прийнято нове рішення про відмову у позові. В решті рішення господарського суду Донецької області від 24.03.2016 у справі № 905/2951/15 залишено без змін.
Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Донецького апеляційного господарського суду від 01.08.2016 скасувати в частині відмови у позові, а рішення місцевого господарського суду від 24.03.2016 залишити в силі.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач посилався на неналежне виконання відповідачем умов укладеного договору оренди майна №3/07 від 08.07.2013 щодо сплати ним орендної плати у встановлений строк в зв'язку з чим утворилася заборгованість по орендним платежам у розмірі 981 747,59 грн, що стало підставою для нарахування 3% річних у розмірі 7 100,86 грн., інфляційних втрат - 6 616,98 грн. та 106 028,74 грн. пені (згідно заяви про зменшення позовних вимог).
Задовольняючи в повному обсязі позовні вимоги, місцевий господарський суд, дійшов висновку, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання по своєчасному і повному розрахунку по орендній платі, що призвело до порушень умов договору, у зв'язку з чим позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості є правомірним та обґрунтованим. Крім того, місцевий суд вважав, що оскільки було встановлено факт неналежного виконання умов договору оренди вимоги про стягнення з відповідача 3% річних, інфляційних втрат та пені є також правомірними. При цьому місцевий господарський суд зазначив про те, що позивач є самостійним суб'єктом господарювання, який також здійснює свою господарську діяльність на території проведення антитерористичної операції, тому неможливо застосування ст. 7 Закону, оскільки таке застосування не буде направлено на досягнення основної мети Закону, не сприятиме забезпеченню підтримки позивача, як суб'єкта господарювання який також здійснює господарську діяльність на території проведення антитерористичної операції, та призведе до порушення його прав. Отже, виходячи з аналізу змісту ст.7 Закону, відповідно до якої скасовується на період проведення антитерористичної операції орендна плата за користування державним та комунальним майном суб'єктам господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, саме на державу та органи місцевого самоврядування, а не на самостійні суб'єкти господарювання, покладені додаткові витрати пов'язані з неодержанням від зазначених суб'єктів орендної плати за користування державним та комунальним майном. Таким чином місцевий суд зробив висновок, що майно яке було передано Компанією до господарського відання позивача, залишилось у власності Компанії, а майно, що було набуте позивачем в процесі господарської діяльності є його власним, відтак дія ст.7 Закону на правовідносини що виникли між позивачем та відповідачем за договором оренди майна від 08.01.2013 №3/07 не розповсюджується, та, відповідно, підстави для скасування орендної плати за користування предметом оренди відсутні.
Скасовуючи рішення місцевого господарського суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості 596 804,36 грн., пені у розмірі 106 028,74 грн., 4 158,42 грн. 3% річних та 1 309,70 грн. інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції вказав на те, що спірне майно є державним, оскільки власником майна, переданого до господарського відання позивача залишається засновник, а єдиним засновником позивача є ПАТ Державна акціонерна компанія" "Автомобільні дороги України", власником 100% акцій якого є держава Україна. Таким чином, суд апеляційної інстанцій дійшов висновку про те, що висновки місцевого суду щодо нерозповсюдження на нього вимог ст. 7 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" є безпідставним, а будь-яких доказів, що спірне майно вибуло із державної власності або належить іншими особам, а не державному підприємству, позивачем не надано, матеріали справи не містять. Встановивши зазначені обставини апеляційний суд дійшов висновку, що частково спірна заборгованість не підпадає під дію Закону "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" тому підлягає стягненню на користь позивача у сумі 384 943,23 грн. Крім того апеляційний суд здійснив перерахування річних, інфляційних втрат та пені на вказану суму заборгованості, стягнувши на користь позивача 106 028,74 грн. пені , 4 158,42 грн. 3% річних та 1 309,70 грн. інфляційних втрат.
Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного господарського суду з огляду на таке.
Судами попередніх судових інстанцій встановлено, що між сторонами по справі був укладений договір оренди майна №3/06.
Відповідач стверджував про відсутність правових підстав для стягнення з нього орендної плати за користування предметом оренди, оскільки спірне майно є державним, внаслідок розповсюдження на правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем за договором оренди майна від 08.01.2013 №3/07, дії статті 7 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", відповідно до якої скасовується на період проведення антитерористичної операції орендна плата за користування державним та комунальним майном суб'єктам господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, виходячи з наступного.
Предметом позовних вимог у цій справі є стягнення заборгованості з орендної плати за договором оренди майна №3/06 від 08.07.2013 та нарахованих на неї штрафних санкцій за неналежне його виконання.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції посилаючись на норму ст. 7 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", в редакції, що діяла у спірний період, зазначив про те, що спірна орендна плата скасовується виключно на підставі закону, який безпосередньо пов'язує початок такого обмеження з моменту набрання чинності Указу Президента України від 14.04.2014 за №405/2014, а Кабінету Міністрів України надає повноваження по визначенню території, де проводилися відповідні заходи АТО. Проте такі повноваження КМУ не впливають на наявність самого скасування орендної плати або дію його в часі.
Так, відповідно до ст. 1 вказаного Закону та його Прикінцевих та перехідних положень набрав чинності з наступного дня після його опублікування, яке відбулося 14.04.2014 у "Голосі України" №197 встановив тимчасове спеціальне право орендарів не здійснювати орендні платежі за користування комунальним майном впродовж відповідного періоду, коло яких (орендарів - суб'єктів означеного спеціального права) визначається суб'єктами господарювання, що здійснюють свою діяльність на території населених пунктів, визначення переліку яких цим Законом доручено Кабінету Міністрів України (абз. 3 п. 5 ст. 11 Закону).
Таким чином, прийняттям розпорядження №1053-р від 30.10.2014 Кабінет Міністрів України виконав покладений на нього обов'язок та за територіальною ознакою встановив коло суб'єктів, яким, зокрема, Законом України №1669-VI від 02.09.2014 надане спеціальне право щодо звільнення від орендної плати за користування комунальним майном. До зазначеного переліку включене с. Анадоль Волноваського району Донецької області, де розташоване спірне орендне майно та де відповідач здійснює свою господарську діяльність, що зумовило персональне набуття останнім означеного тимчасового права з огляду на приписи ч. 2 ст. 52 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" №794-VII від 27.02.2014.
Розпорядженням КМУ від 02.12.2015 за № 1275-р фактично повторно затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до складу якого також увійшло місце розташування відповідача.
Апеляційним господарським судом було встановлено, що відповідач здійснює свою господарську діяльність з користування майном, яке належить до державної власності на території с. Анадоль Волноваського району Донецької області та який входить до визначеного розпорядженням КМУ №1053-р від 30.10.2014 (02.12.2015 року за № 1275-р) відповідного Переліку населених пунктів, а період формування стягуваної заборгованості (14 квітня 2014 року - квітень 2015 року) охоплений періодом, визначеним ст. 1 Закону України №1669-VI від 02.09.2014р., тому в силу ст. 7 вказаного Закону позивач, як Орендодавець, не мав права на отримання тимчасово скасованої орендної плати, а у відповідача, відповідно, не було обов'язку впродовж періоду формування стягуваної заборгованості сплачувати таку орендну плату, з чим колегія суддів погоджується.
Крім того, апеляційний суд вірно вказав, що спірне майно є державним, оскільки власником майна, переданого до господарського відання позивача залишається засновник, а єдиним засновником позивача є ПАТ Державна акціонерна компанія" "Автомобільні дороги України", власником 100% акцій якого є держава Україна.
Сервисы для юристов