Постанова ВГСУ від 07.07.2015 року у справі №920/2017/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2015 року Справа № 920/2017/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого, Самусенко С.С. - доповідача,Татькова В.І.,

розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08 квітня 2015 рокуу справі№ 920/2017/14господарського судуСумської області за позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доОб`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Мрія-3" про стягнення 21 124 грн. 98 коп.за участю представника від позивача: Смакота Н.І.

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2014 року ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду із позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Мрія -3" про стягнення 10261,14 грн. пені, 2635,47 грн. 3% річних, 8228,37 грн. інфляційних збитків у зв`язку із порушенням відповідачем строків оплати за придбаний природний газ.

Рішенням господарського суду Сумської області від 29.01.2015 у даній справі (суддя Рунова В.В.) позов задоволено у повному обсязі.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд посилався на їх обґрунтованість, доведеність матеріалами справи та відповідність положенням чинного законодавства.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08.04.2015 (судді: Слободін М.М. - головуючий, Гончар Т.В., Гребенюк Н.В.) рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове рішення про відмову у позові.

Апеляційна інстанція виходила із того, що відповідачем не порушено строків оплати товару, у зв`язку із чим відсутні підстави для стягнення з відповідача пені, 3% та інфляційних втрат.

Не погоджуючись із постановою апеляційного господарського суду ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 26.06.2015 касаційну скаргу у справі №920/2017/14 прийнято до провадження.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

З дотриманням передбачених законодавством меж перегляду справи в касаційній інстанції, заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права господарськими судами попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач з січня 2013 року по грудень 2013 року на підставі укладеного між сторонами договору купівлі - продажу природного газу №13/2645-ТЕ-29 від 28.12.2012 передав відповідачу природний газ на загальну суму 194168,75 грн.

Відповідно до п.6.1 договору №13/2645-ТЕ-29 оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки.

Предметом позову є вимоги ПАТ "НАК "Нафтогаз України" про стягнення з відповідача пені, 3% річних, інфляційних втрат з огляду на порушення останнім строків оплати за придбаний природний газ.

Суди дослідили платіжні доручення, надані відповідачем як доказ своєчасної оплати газу.

Судами встановлено, що згідно вказаних платіжних доручень "призначення платежу" - платежі за спожитий газ за договором №12/360-ТЕ-29 від 28.08.2012, тобто за договором, який був укладений у попередньому опалювальному періоді.

За доводами відповідача таке призначення платежу було зазначено помилково.

Відповідно до положень п.6.4 договору в разі відсутності заборгованості та заборгованості зі сплати неустойки, сума, яка була надлишково сплачена покупцем, зараховується як авансовий платіж на наступний розрахунковий місяць.

Апеляційний господарський суд встановив, що договір за 2012 рік був виконаний в повному обсязі без заборгованості.

Оплата, незалежно від номеру та дати договору, вноситься на один і той самий рахунок № 26009304921.

Апеляційний господарський суд дослідив поданий відповідачем акт звірки розрахунків за період з 01.01.2012 по 31.12.2012, складений представниками позивача, та встановив, що суму у розмірі 61373,33 грн. позивач врахував як плату за договором №13/2645-ТЕ -29 від 28.12.2012 до нарахування штрафних санкцій.

Оскільки клопотання про витребування цього акту і посилання на нього зроблені відповідачем в ході вирішення спору в першій інстанції, однак акт не був витребуваний судом, прийняття цього доказу в суді апеляційної інстанції не суперечить приписам ч.1 ст. 101 ГПК України.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).