ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 липня 2015 року Справа № 917/2579/14 Вищий господарський суду України в складі колегії суддів:
Овечкін В.Е. - головуючого, Корнілова Ж.О. Чернов Є.В.за участю представників: Генеральної прокуратури України товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма" розглянув касаційну скаргу Суходольський С.М. Тереза Ю.О. Заступника прокурора областіна постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.04.2015 рокуу справі№ 917/2579/14 господарського суду Полтавської областіза позовомПолтавського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі органу уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах: Державна екологічна інспекція у Полтавській областідо товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма"простягнення збитків в сумі 41297, 06 грнВ С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Полтавської області від 25.02.2015 р. (суддя Бунякіна Г.І.) позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "ім. Довженка" на р/р 33113331700521, УДКСУ у Шишацькому районі, код ЄДРПОУ 37748700, МФО 831019 для зарахування надходжень по коду бюджетної класифікації 24062100 "Грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності", символ звітності 331 в установі банку - Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області - 45361,44 грн. збитків, спричинених викидом забруднюючих речовин в повітря зі стаціонарних джерел без спеціального дозволу за фактом перевірки ДЕІ у Полтавській області та в доход державного бюджету України по коду бюджетної класифікації 2203001 "Судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050)", р/р 31214206783002, отримувач: УДКСУ у м. Полтава, Полтавської області (м. Полтава), 22030001, код за ЄДРПОУ 38019510, банк отримувача - Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області, код банку 831019 - 1 827,00 грн. судового збору.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.04.2015 р. (судді: Шепітько І.І., Россолов В.В., Черленяк М.І.) рішення господарського суду Полтавської області від 25.02.2015 р. скасовано.
Прийнято нове рішення.
В позові відмовлено.
Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та відмовляючи в позові суд апеляційної інстанції виходив з тих мотивів, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, тоді як в даному випадку склад правопорушення не доведено.
Прокурор в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Прокурор доводить, що судом апеляційної інстанції порушено ст.ст. 32, 33 ГПК України, безпідставно не прийнято до уваги факт порушення відповідачем вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, що, зокрема, підтверджено актом перевірки, яким зафіксовано порушення відповідачем вимог природоохоронного законодавства, а саме ст. 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря", однак суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст.ст. 34, 43 ГПК України не взяв до уваги, що факт порушення встановлено також приписом від 07.04.2011 р. № 05-22-44 відповідно до якого зобов'язано отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в повітря, який є чинним, відповідачем не оскаржений і не скасований; навіть порушення контролюючим органом приписів щодо проведення перевірки не є підставою звільнення відповідача від відповідальності; позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, натомість відповідач повинен довести, що його вина у заподіянні шкоди відсутня.
Державна екологічна інспекція доводи касаційної скарги прокурора підтримує, доводить, що правопорушення відповідача зафіксовано актом перевірки та приписом держекоінспекції, а також постановою про накладення адміністративного стягнення відповідно з якою посадову особу відповідача притягнуто до адміністративної відповідальності, тому просить касаційну скаргу задовольнити, постанову скасувати, а рішення господарського суду першої інстанції залишити в силі.
Відповідач у відзиві доводи скарги заперечує з тих підстав, що акт перевірки дотримання природоохоронного законодавства оформлений неналежно, тому не може бути доказом; період за який розраховано збитки не відповідає нормам ст. 34 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" та п. 3.11 Методики; судом невірно застосовано позовну давність з порушенням норм ст.ст. 256, 257, 261 ЦК України, оскільки перебіг строку починається з дня складання акта про відповідне порушення; судом порушено ст.530 ЦК України в частині задоволення вимог, які не заявлятися до початку розгляду спору, тому вважає, що постанова апеляційного господарського суду обґрунтована, просить залишити постанову без зміни, в задоволенні скарги прокурора відмовити.
Вищий господарський суд України вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, які взяли участь в судовому засіданні, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із мотивів п.1.2 роз'яснення президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища", що шкода, заподіяна внаслідок порушення цього законодавства, повинна відшкодовуватись у розмірах, які визначаються на підставі затверджених у встановленому порядку такс і методик обрахування розмірів шкоди, що діють на час здійснення порушення, норм ст.1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, взявши до уваги обставини здійснення відповідачем діяльності в результаті якої відбулися викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря без відповідного дозволу, з огляду на, що суд дійшов висновку про виникнення у відповідача зобов'язання з відшкодування збитків.
Розрахунок маси наднормативного викиду забруднюючої речовини в атмосферне повітря від джерела викиду, який здійснюється без дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, відповідно до п. 3.6. Методики, здійснюється за параметрами джерела викиду (джерела утворення), зафіксованими у відповідній документації суб'єкта господарювання (матеріали інвентаризації стаціонарних джерел викидів, технологічні регламенти виробництва, режимні карти роботи паливовикористовувального обладнання, питомі викиди (показники емісії), дані державних статистичних спостережень з охорони атмосферного повітря за формою N 2-ТП (повітря)), або згідно з методиками для розрахунків маси викидів забруднюючих речовин за час роботи джерела без дозволу на викиди. Підставою нарахування Держекоінспекцією завданих збитків став не сам факт понаднормового викиду забруднюючих речовин в атмосферне повітря, а здійснення таких викидів без відповідного дозволу. Вказана обставина правомірно розцінена контролюючим органом як понаднормові викиди, оскільки залучений до матеріалів справи розрахунок належних до сплати збитків здійснений інспектором Держекоінспекції відповідно до наданих безпосередньо відповідачем довідки № 746 від 28.03.2011 року, звітів про проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря стаціонарними джерелами току, тракторної бригади, автопарку, ТФ № 4, МТФ № 5, МТФ № 4 та додатку до листа № 1199 від 20.05.2013 року щодо фактично відпрацьованого часу стаціонарних джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферу за період відсутності дозволу на викиди ВП АФ "Гоголево". Нарахування належних до сплати збитків здійснено на підставі Методики з використанням даних відповідача щодо фактичного часу роботи стаціонарних джерел, які здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря за період відсутності дозволу. Також господарський суд зазначив, що перебіг строку позовної давності починається з 20.05.2013 року, тобто з моменту надання відповідачем необхідної інформації органу контролю для розрахунку завданих збитків.
Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та відмовляючи в позові суд апеляційної інстанції виходив з тих мотивів, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) шкоди; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; 4) вини.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Суд апеляційної інстанції вважав, що акт не може бути доказом вчинення порушення природоохоронного законодавства, оскільки оформлений неналежним чином і не містить інформації, необхідної для висновку про здійснення відповідачем наднормативних викидів забруднюючих речовин, зокрема, в Акті перевірки відсутні посилання на джерела інформації, наведені у п. 3.6 Методики, і взагалі інформація про відповідні параметри джерел викидів та/або джерел утворення забруднюючої речовини, оскільки на момент перевірки була відсутня. з Акту випливає, що позивачем під час перевірки не визначено масу викидів забруднюючих речовин та не встановлено, які саме види забруднюючих речовин потрапляють в атмосферне повітря з належних відповідачу джерел; акт перевірки, який позивач зазначає підставою позову, містить тільки загальну інформацію, що викиди нібито мають місце, проте не деталізує, які це викиди і який їх обсяг. Посилання на документи, що підтверджують наявність викидів, в Акті також відсутні.
При усуненні розбіжностей місцевого та апеляційного господарського суду в питанні застосування норм права в спірних правовідносинах суд касаційної інстанції виходить з наступних мотивів.
Предметом спору є відшкодування збитків, завданих порушенням природоохоронного законодавства.
Підстави відповідальності за заподіяння шкоди, у тому числі пов'язаної з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, передбачені статтею 1166 Цивільного кодексу України, статтею 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", статтями 10 і 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря".
Підставою цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є правопорушення, що включає такі елементи, як шкода, протиправність поведінки, причинний зв'язок між ними, а також вина заподіювача шкоди.
Виходячи із загального правила, встановленого ст.33 ГПК України, щодо необхідності доведення кожною стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вірно виходив із обставин, що позивач повинен був довести, що шкоду заподіяно саме протиправною поведінкою відповідача, наявність безпосереднього причинного зв'язку між правопорушенням і заподіянням шкоди та розмір відшкодування.
Як встановлено, позивач надав доказів про вчинення відповідачем дій, наведених в ст.68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст.10 Закону України "Про атмосферне повітря", а саме факт викиду забруднюючих речовин стаціонарними джерелами без відповідного дозволу.
Таким чином, суд дійшов правомірного висновку, що за забруднення атмосферного повітря і заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу відповідач повинен нести відповідальності, так як доведено якою діяльністю відповідача, яку шкоду завдано саме діями відповідача і на яку суму.
Враховуючи вищенаведене, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції дав належну правову оцінку встановленим обставинам справи, висновки та мотиви застосування норм матеріального права є вірними, тому судове рішення є законним та підлягає залишенню в силі.
Спірний акт та припис інспекції за своєю правовою природою є актами ненормативного характеру, які не можуть оцінюватися судом відповідно до вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України.
Сервисы для юристов