ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 квітня 2016 року Справа № 916/3170/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді Бондар С.В. (доповідач),суддівВасищака І.М., Студенець В.І.розглянувши матеріали касаційної скарги за участю представників : Одеської міської ради від позивача: не з'явились від відповідачів: Тарановський Д.С.; Чернова Г.А. від третьої особи: не з'явились від прокуратури: Збарих С.М.на рішенняГосподарського суду Одеської області від 23.06.2015 року та постановуОдеського апеляційного господарського суду від 07.09.2015 року у справі№ 916/3170/14за позовомЗаступника прокурора Одеської області в інтересах держави, в особі Одеської обласної ради до1.Одеської міської ради ; 2. Виконавчого комітету Одеської міської радитретя особа, яка не заявляє самостійний вимог на предмет спору на стороні відповідачів Департамент комунальної власності Одеської міської ради проВизнання недійсними рішень, свідоцтва про права власності та визнання права власності
ВСТАНОВИВ:
Заступник прокурора Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом, заявленим в інтересах держави в особі Одеської обласної ради (далі позивач) до Одеської міської ради (далі відповідач 1) та Виконавчого комітету Одеської міської ради (далі відповідач 2), в якому просив суд визнати недійсним рішення відповідача 2 від 29.07.2010 року № 410 Про реєстрацію об'єктів комунальної власності м. Одеси в частині включення за № 10 до затвердженого пунктом 1 переліку об'єктів нерухомого майна, що підлягають реєстрації за територіальною громадою м. Одеси, приміщень першого, другого, третього, четвертого поверхів та антресолей № 502, загальною площею 1130,9 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 15 (далі спірна будівля), та пункту 4 в частині доручення КП Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості зареєструвати за територіальною громадою м. Одеси право власності на спірну будівлю; визнати недійсним свідоцтво про право власності від 06.09.2010 року серії САЕ №068436, видане виконавчим комітетом Одеської міської ради територіальній громаді м.Одеси в особі Одеської міської ради на спірну будівлю; визнати недійсним пункт 1 рішення відповідача 1 від 17.12.2013 року №4212-VІ Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню, та внесення змін до вказаного рішення, в частині включення до цього переліку за №5 спірної будівлі, а також визнати право власності на спірну будівлю, за територіальними громадами сіл, селищ, міст Одеської області в особі Одеської обласної ради.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.06.2015 року позовні вимоги були задоволені.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 07.09.2015 року апеляційна скарга відповідача 1 була залишена без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Суди прийшли до висновку про те, що спірне майно належить позивачу.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, відповідач 1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Одеської області.
В своїй касаційній скарзі відповідач 1 зазначає, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами невірно застосоване діюче законодавство та дана невірна оцінка матеріалам зібраним у справі. Відповідач 1 в своїй касаційній скарзі звертає увагу на наступні обставини: прийняте позивачем в односторонньому поряду рішення про прийняття ним у власність об'єктів нерухомості державної власності суперечить положенням законодавства, відповідно до якого відбувалось розмежування державного майна. Відповідач 1 стверджує про те, що у 1991 році спірне майно вже було передано у комунальну власність відповідача 1, як житловий та нежитловий фонд, і відповідно, (як стверджує відповідач 1) спірне майно не могло бути прийняте позивачем від держави. Відповідач 1 також посилається на порушення Закону УРСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" (далі Закон), який був чинний у період проведення розмежування зазначеного майна. Відповідач 1 вважає неправомірним посилання в оскаржуваних судових рішеннях на висновки наведені у рішеннях суду в адміністративній справі № 22/401-06-11665 а.
Заслухавши суддю доповідача, пояснення представників відповідача та прокурора, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм діючого законодавства, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону виконавчі комітети обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів затверджують переліки пам'яток історії та культури місцевого значення (стаття 17), встановлюють зони їх охорони (стаття 29), а також вирішують інші питання в галузі охорони і використання пам'яток історії та культури, віднесені до їх відання законодавством Союзу РСР і Української РСР.
15.08.1985 року позивачем прийняте рішення № 480 (т.1 а.с. 101) про затвердження додаткового списку пам'ятників архітектури місцевого значення та меж заповідної території в м. Одеса.
До матеріалів справи залучено повідомлення Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської облдержадміністрації від 23.01.2014 року № 01-15/212 (т.1 а.с. 41), згідно з яким спірна будівля, на підставі зазначеного вище рішення Одеського облвиконкому від 15.08.1985 року № 480 прийняте під охорону держави, як пам'ятка архітектури місцевого значення.
05.11.1991 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 311 Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю) (далі Постанова).
Відповідно до абз.1 п. 3 Постанови, установлено, що: розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя провадиться облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами з участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів.
25.11.1991 року позивачем прийняте рішення про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області (т.1 а.с. 15).
Згідно до вказаного рішення (п.5) було доручено узгоджувальній комісії облради продовжити роботу по формуванню складу комунальної власності різних рівнів, в частині об'єктів промисловості, будівництва, агропромислового комплексу.
В матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про результати дій узгоджувальної комісії облради, щодо формування складу комунальної власності різних рівнів.
12.05.1993 року позивачем було прийняте рішення (т.1 а.с. 16) згідно з яким було прийнято в комунальну власність позивача нерухомі пам'ятки історії та культури в Одеській області, які є державною власністю.
Рішенням від 24.04.2003 року № 154-XXIV позивачем було затверджено нову редакцію переліку об'єктів спільної власності територіальних громад, управління якими здійснює позивач станом на 01.04.2003 року (т.1 а.с. 17-25).
В переліку зазначене спірне майно (п.11.1.59).
Рішенням позивача від 04.05.2005 року був задоволений протест прокуратури Одеської області та було скасовано рішення Обласної ради від 24.04.2003 року.
22.09.2006 року позивачем прийнято рішення № 73-V, яким було затверджено нову редакцію переліку об'єктів спільної власності територіальних громад, управління якими здійснює позивач станом на 01.09.2006 року згідно з додатком 1 (т.1 а.с. 27-38).
Згідно додатку (т.1 а.с. 34) до вказаного переліку входять об'єкти культурної спадщини (в редакції п.11 рішення позивача від 24.04.2003 року № 154-XXIV (у тому числі, спірна будівля).
До матеріалів справи (т.1 а.с. 34-39) залучені копії судових рішень, які прийняті у справі № 22/401-06-11665А за позовом Одеської міської ради (відповідач у даній справі) до Одеської облради (позивач у даній справ) про визнання нечиним рішення Одеської облради від 22.09.2006 року № 73-V (про майно спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст області управління яким здійснює обласна рада).
Постановою Господарського суду Одеської області від 25.12.2006 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Сервисы для юристов