ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 грудня 2016 року Справа № 918/328/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач), Грек Б.М., Малетич М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.08.2016 у справі № 918/328/16 господарського суду Рівненської областіза позовомприватного підприємства "Ферарі"додочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"простягнення 166 524, 81 грн.,за участю представників
позивача: не з'явились,
відповідача: Ковальчук І.В.,
В С Т А Н О В И В :
У квітні 2016 року приватне підприємство "Ферарі" звернулось до господарського суду Рівненської області з позовом до дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, 151 191, 52 грн. інфляційних втрат та 15 333, 29 грн. 3% річних.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 19.07.2016 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.08.2016 рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 151 191, 52 грн. інфляційних втрат та 15 333, 29 грн. 3% річних.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.
В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права.
Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, між приватним підприємством "Ферарі" (субпідрядником) та дочірнім підприємством "Рівненський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (генпідрядником) 22.11.2012 укладено договір генпідряду № 29-12, відповідно до п. 1.1 якого генпідрядник доручає, а субпідрядник зобов'язується надати послуги з поточного ремонту автомобільної дороги місцевого значення Т1806 Немовичі-Березне-В.Межиричі-Федорівка км 4+600 - км 7+600 за рахунок коштів державного бюджету.
За умовами п. 2.1 договору, календарна дата початку робіт - листопад 2012 року, кінцевий строк закінчення робіт - грудень 2012 року.
Пунктом 3.1 договору визначено, що загальна вартість робіт за договором є орієнтовною і складає 300 000 грн. - в т.ч. ПДВ 50 000 грн.
Відповідно до п. 8.1 договору розрахунки за виконані роботи здійснюються шляхом перерахування відповідних коштів на рахунок субпідрядника.
Згідно з п. 9.1 договору приймання-передача виконаних робіт оформлюється актом приймання робіт (за формою КБ-2в).
Пунктом 18.2 договору передбачено, що останній набирає чинності з дня підписання його уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2013.
Позивачем виконано, а відповідачем прийнято роботи, обумовлені договором, що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2012 року. Загальна вартість виконаних робіт склала 211 681 грн.
Відповідач за виконані роботи не розрахувався, у зв'язку з чим рішенням господарського суду Рівненської області від 13.05.2015 у справі № 918/421/15, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 08.07.2015, з відповідача на користь позивача стягнуто 170 370, 19 грн. заборгованості.
На виконання зазначеного рішення 29.05.2015 господарським судом Рівненської області видано відповідний наказ.
Посилаючись на те, що відповідачем рішення господарського суду Рівненської області від 13.05.2015 у справі № 918/421/15 не виконано, позивач нарахував йому 151 191, 52 грн. інфляційних втрат за період з травня 2013 року по квітень 2016 року та 15 333, 29 грн. 3% річних за період з 29.04.2013 по 28.04.2016, про стягнення яких заявлено даний позов.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд виходив з того, що позовну заяву подано після спливу строку позовної давності, про що заявлено відповідачем.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та постановляючи нове - про задоволення позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що станом на день звернення позивача з позовом у даній справі строк позовної давності за основною вимогою та щодо вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на цю заборгованість не сплив, оскільки мало місце переривання перебігу строку позовної давності шляхом звернення позивача до суду з відповідним позовом у справі № 918/421/15, у зв'язку з чим з 2015 року почав перебіг строк позовної давності як за основною вимогою про стягнення основної суми боргу, так і щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних, пов'язаних причинно-наслідковим зв'язком з основним зобов'язанням.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного господарського суду з огляду на таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
За змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Сервисы для юристов