ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 червня 2016 року Справа № 34/263
Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 21.03.2016 (головуючий суддя Федорчук Р.В., Майданевич А.Г., Тищенко А.І.)та ухвалуГосподарського суду міста Києва від 01.02.2016 (суддя Сташків Р.Б.)у справі№ 34/263 Господарського суду міста Києваза позовомзаступника прокурора Голосіївського району міста Києва в інтересах держави в особі Національного банку України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Тіволі",за участю третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк",прозвернення стягнення на предмет іпотеки,за участю представниківпозивачане з'явились,відповідачаМакаренко Ю.О.,третьої особиЩербина В.Л.,прокуратурине з'явились,В С Т А Н О В И В:
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2016 у справі № 34/263, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2016, відмовлено в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про зміну способу виконання рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2011 у справі № 34/263.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, третя особа звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу місцевого суду та постанову апеляційної інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким заяву Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про зміну способу виконання рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2011 у справі № 34/263 задовольнити повністю.
Вимоги касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми процесуального права, зокрема ст. 121 ГПК України.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники позивача та прокуратури не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності вказаних представників.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 22.01.2015 ПАТ "Дельта Банк" звернулося до Господарського суду міста Києва із заявою № 18.1-22 від 20.01.2015, в якій, посилаючись на ст.ст. 33, 36, 37 Закону України "Про іпотеку" та п. 4.1 іпотечних договорів №355/Zквіп-06 та №355/Zквіп-06-1 від 11.12.2006, просило змінити порядок і спосіб виконання рішення Господарського суд міста Києва від 15.06.2011 у справі № 34/263 в частині звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечними договорами №355/Zквіп-06 та №355/Zквіп-06-1 від 11.12.2006, шляхом визнання права власності на земельну ділянку, що розташована по вул. Польовій, 61-а, у Солом'янському районі м. Києва, площею 0,1008 га, та жилий будинок №61-А, що розташований по вул. Польовій Солом'янського району м. Києва, житловою площею 424,00 кв. м, нежитловою площею 504,4 кв. м, загальною площею 928,4 кв. м.
Відповідно до ч. 1 ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.
Пунктом 7.1.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" визначено, що під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Змінуючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.
Відмовляючи у задоволенні заяви третьої особи, суди виходили з того, що викладені заявником вимоги не є зміною способу і порядку виконання рішення в розумінні ч. 1 ст. 121 ГПК України та стосуються зміни способу захисту порушеного права позивача, що в свою чергу змінює по суті рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2011 у справі № 34/263 і в силу вимог ГПК України є неприпустимим.
Також суди відзначили, що відсутність на даний час механізму реалізації арештованого майна (щодо земельної ділянки) в положеннях Порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 2710/5 від 22.12.2015, не доводить неможливості його виконання у майбутньому.
Колегія суддів вважає вказані висновки передчасними та такими, що зроблені без належного врахування такого.
В п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" зазначено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 ГПК України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.
Згідно з ч.ч. 1, 2 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема, накази господарських судів.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" у виконавчому документі зазначається строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Як зазначалось вище, згідно ч. 1 ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.
Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з наведеними положеннями законодавства зміна способу та порядку виконання судового рішення допускається у випадку, якщо виконавче провадження за таким рішенням не звершено станом на час звернення заявника з відповідною заявою.
Однак суди не встановили наявності чи відсутності виконавчого провадження за рішенням Господарського суд міста Києва від 15.06.2011 у справі № 34/263 станом на час звернення третьої особи до суду із вищевказаною заявою.
У свою чергу невстановлення вказаних обставин унеможливлює з'ясування наявності правових підстав для вчинення в межах спірних правовідносин процесуальних дій, передбачених положеннями ст. 121 ГПК України.
Колегія суддів також не погоджується з висновком судів, що викладені заявником вимоги не є зміною способу і порядку виконання рішення в розумінні ч. 1 ст. 121 ГПК України та стосуються зміни способу захисту порушеного права позивача, виходячи з такого.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Статтею 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, яке здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:
передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону;
Сервисы для юристов