Постанова ВГСУ від 06.04.2016 року у справі №908/4887/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2016 року Справа № 908/4887/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіГончарука П.А.,суддіСтратієнко Л.В.,за участі представників сторін від позивачаМастерова О.В.від відповідачаНадельнюка Р.О.розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Агропромекспорт" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.11.2015 року у справі№ 908/4887/14 Господарського суду Запорізької областіза позовомДержавного підприємства "Бердянський морський торговий порт" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Агропромекспорт"простягнення 183 227,54 грн ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2014 року Державне підприємство "Бердянський морський торговельний порт" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромекспорт» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у сумі 183 227,54 (з ПДВ) грн, з яких:

- плата за вивантаження вантажу з вагонів на склад - 6 279,96 грн безПДВ;

- розстановка вагонів силами та засобами порту - 2 156,00 грн без ПДВ;

- зачищення вагонів після вивантаження забруднюючого вантажу - 1 270,08 грн без ПДВ;

- зберігання 690,105 тон вантажу з моменту прибуття - 137 291,33 грн без ПДВ;

- зачищення складських площ - 607,29 грн без ПДВ;

- переміщення вантажу - 5 084,98 грн без ПДВ;

- ПДВ - 30537,92 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням зобов'язань за договорами від 04.04.2013 року № 6К та від 02.01.2014 року № 26К, укладеними між позивачем і відповідачем, в частині оплати рахунку № 1404128000 від 15.08.2014 року на здійснення платежів за надані послуги з вивантаження вантажу на суму 183 227,54 грн.

Відповідач проти позову заперечував з підстав недоведеності.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 01.10.2015 р., залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.04.2015р. у справі 908/4887/14 у задоволенні позовних вимог позивача відмовлено у повному обсязі.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.07.2015 р. у зазначеній справі згадані судові акти були скасовані, а справа № 908/4887/14 направлена на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.

За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду Запорізької області від 01.10.2015 р. (суддя Топчій О.А.) у справі № 908/4887/14 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 25.11.2015 р. (головуючий суддя: Татенко В.М. судді Ломовцева Н.В., Колядко Т.М.) у справі № 908/4887/14 рішення Господарського суду Запорізької області від 01.10.2015 р. скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача суму заборгованості - 176 023,07 грн, судовий збір у сумі 3520,46 грн за розгляд позовних вимог та 2 904,38 грн на відшкодування судового збору за розгляд апеляційної скарги.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення і неправильне застосування норм ч. 2 ст. 936, ст. 950 Цивільного кодексу України (ЦК України), ст. 43 ГПК України та Декрету Кабінету Міністрів України від 08.04.1993 р. № 33-93 та на неповноту встановлення обставин справи при вирішенні спору, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15.12.2015 року в частині стягнення з відповідача плати за зберігання 690,105 тон вантажу в сумі 164749,60 грн з ПДВ.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти касаційної скарги та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.11.2015 р. у справі № 908/4887/14 - без змін.

Вищий господарський суд України, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, яка переглядається, господарські суди встановили, що 04.04.2013 року між сторонами був укладений договір № 6К (далі - договір перевалки № 6К), предметом якого є організація та виконання операцій з перевалки і транспортно-експедиторського обслуговування портом експортного вугілля, що надходить для фірм, з якими експедитор (відповідач) має договори, строком дії до 31.12.2013 року, а в частині зобов'язань - до повного їх виконання (а.с. 9- 21 т. 1).

02.01.2014 року сторони уклали новий договір № 26К (далі - договір перевалки № 26К), предметом якого є надання послуг портовим оператором (позивачем) послуг з перевалки експортного та транзитного вугілля, що надходить для фірм, з якими експедитор (відповідач) має договори, строком дії з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року, а в частині зобов'язань - до остаточного їх виконання сторонами (а.с. 121- 136 т. 1).

Листом № 12-3-25/1-234 від 15.05.2014 року на адресу відповідача був направлений рахунок на оплату послуг порту з перевалки та зберігання вантажу у кількості 690,105 т, виставлений у зв'язку із закінченням граничних строків зберігання, передбачених Митним кодексом України (а.с. 31 т. 1).

22.05.2014 року вантаж у кількості 690,105 т за актом приймання-передавання № 7 (а.с. 35 т. 1) був переданий на склад Запорізької митниці.

В подальшому, позивач листом № 14/164 від 15.08.2014 року направив відповідачу рахунок № 1404012800 від 15.08.2014 року із зазначенням суми платежу в розмірі 183227,54 року, в т.ч. ПДВ, та вказівкою, що підставою для видачі цього рахунку є договір № 26К від 02.01.2014 року (а.с. 32 т. 1).

Листом № 14/186 від 17.09.2014 року (а.с. 36 т. 1) позивач повідомив відповідача про відкликання всіх раніше виставлених рахунків і відповідних актів виконаних робіт та направив новий рахунок № 1404012800 від 15.08.2014 року та два примірника акту виконаних робіт (наданих послуг), які відповідачем не підписані. Новий рахунок № 1404012800 від 15.08.2014 року (а.с. 24 т. 1) також був виставлений на суму 183227,54 року, як і попередній рахунок, але містив вказівку, що підставою для видачі цього рахунку є як договір № 6К від 04.04.2013 року, так і договір № 26К від 02.01.2014 року.

Ухвалюючи первісне рішення про відмову в позові, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності правових підстав для здійснення відповідачем плати за послуги з вивантаження вантажу з вагонів на склад в розмірі 6279,96 грн без ПДВ (690,105 тон за ставкою 9,10 грн за 1 тону), оскільки відповідно до п. 2.6 договору перевалки № 6К оплата в такому разі мала здійснюється на підставі затвердженою портом калькуляції та акта виконаних робіт, підписаного обома сторонами, проте позивачем суду не надано жодних калькуляцій та актів, які б підтверджували правомірність застосування ставки у розмірі 9,10 грн за вивантаження 1 тони вугілля з вагонів на склад у листопаді 2013 року. У стягненні вартості послуг за розстановку вагонів силами та засобами порту (2156,00 грн без ПДВ (11 вагонів за ставкою 196,00 грн за 1 вагон)), зачищення вагонів після забруднюючого вантажу (1270,06 грн без ПДВ (11 вагонів за ставкою 115,46 грн за 1 вагон) за тарифом 115,46 грн, зберігання вантажу (на суму 137291,33 грн. без ПДВ) та зачищення складських площ (690,105 тон за ставкою 0,88 грн за 1 тону, що складає 690,29 грн. без ПДВ) суд відмовив, оскільки дійшов висновку, що послуги, які є предметом спору, крім послуг зі зберігання вантажу після 01.01.2014 року, мають розраховуються за тарифами і ставками, визначеними у договорі перевалки № 6К, проте позивач безпідставно застосовував інші тарифи та ставки. Крім того, суд зауважив, що при визначенні вартості послуг за зберігання вантажу позивачем застосовується граничний термін зберігання вантажу під митним контролем у 180 діб, встановлений в договорі перевалки № 26К від 02.01.2014 року, а не 90 діб, як передбачено договором перевалки № 6К. З такими висновками погодився і суд апеляційної інстанції, який залишив рішення без змін.

Вищий господарський суд України не погодився з такими висновками судів та постановою від 22.07.2015 р. скасував прийняті у справі судові рішення та направив справу на новий розгляд, зазначивши при цьому, що суди обох інстанцій не оцінили підписаний сторонами акт від 15.08.2014 р., в якому зазначені зміст та обсяг наданих відповідачу послуг, помилковість чи неправильність розрахунку заявленої до стягнення певної суми грошових коштів не є підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки в такому випадку суд, виходячи з вимог ст.ст. 1, 47, 43, 84 ГПК України повинен перевірити обґрунтованість та правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і якщо при розгляді справи буде встановлено, що права позивача порушені, проте він неправильно здійснив розрахунок заявлених до стягнення сум, суд зобов'язаний самостійно здійснити перерахунок згідно з визначеними у договорі тарифами та ставками, при цьому, якщо для здійснення перерахунку необхідні додаткові матеріали (зокрема, калькуляції на послуги порту, які діяла на момент надання цих послуг), суд з огляду на вимоги ч. 3 ст. 43 ГПК України має запропонувати позивачеві подати додаткові докази, і залежно від установленого ухвалити рішення про часткове задоволення майнових вимог.