ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 лютого 2014 року Справа № 925/1032/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді:Добролюбової Т.В.(доповідач)суддівДроботової Т.Б., Швеця В.О.розглянувши матеріали касаційної скарги Державного агентства резерву Українина постановуКиївського апеляційного господарського суду від 12.12.13 у справі№925/1032/13за позовомЧеркаського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Державного агентства резерву УкраїнидоВідкритого акціонерного товариства "Уманський м'ясокомбінат" простягненняРозпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 05.02.14 для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: Добролюбова Т.В. - головуючий , Дроботова Т.Б., Швець В.О.
В судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: Михайлець О.В. - за дов. від 21.05.13;
від відповідача: не з'явилися, проте належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги;
від прокуратури:Шекшеєва В.С. - прок. ГПУ, посв. №015375.
Черкаським прокурором з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері у липні 2013 року заявлений позов в інтересах держави в особі Державного агентства резерву України про стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Уманський м'ясокомбінат" 2492 грн - вартості самовільно відчужених товарно-матеріальних цінностей мобілізаційного резерву. Прокурор обґрунтовуючи свої вимоги вказував на те, що під час проведення спеціалістами Контрольно - ревізійного відділу перевірки у січні 2010 року та зустрічної перевірки у липні 2010 року було виявлено самовільне відчуження відповідачем припію олов'яно-свинцевого ПОС 40 в кількості 0,402 тонн загальною вартістю 2492,00 грн. Прокурор зазначав, що факт перебування на зберіганні у відповідача спірних матеріальних цінностей підтверджується актом звірки від 01.09.01 та поясненнями голови правління підприємства. При цьому, прокурор посилався на приписи статті 17 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статей 268, 509 Цивільного кодексу України, статей 179, 180 Господарського кодексу України.
Рішенням господарського суду Черкаської області від 28.08.13, ухваленим суддею Єфіменко В.В., у задоволенні позовних вимог відмовлено. Суд першої інстанції визнав недоведеним факт закладки спірних матеріальних цінностей, а відтак і факт їх самовільного відчуження відповідачем. Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Куксова В.В. - головуючого, Гончарова С.А., Майданевича А.Г., постановою від 12.12.13, повторно розглянувши спір по суті, перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі, перевірене рішення у справі залишив без змін, а апеляційну скаргу Державного агентства резерву України залишив без задоволення.
Державне агентство резерву України звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову у справі скасувати, а матеріали справи скерувати для нового розгляду до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник, посилаючись на приписи статті 104 Господарського процесуального кодексу України вказує на те, що судом першої інстанції не було надіслано на його адресу ухвалу про відкладення розгляду справи на 28.08.13, що позбавило його можливості направити у судове засідання представника та надати документи ( які мають певні грифи) на підтвердження позовних вимог. Скаржник зазначає про порушення судами пунктів 2.3, 4.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", приписів пункту 5 статті 81 Господарського процесуального кодексу України. Від Черкаського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері відзиву на касаційну скаргу судом не отримано. Під час судового засідання присутній представник прокуратури підтримав доводи касаційної скарги і просив суд її задовольнити.
Від Відкритого акціонерного товариства "Уманський м'ясокомбінат" відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., та пояснення присутніх у судовому засіданні представників прокуратури та позивача, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що предметом судового розгляду є вимога Черкаського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері заявлена в інтересах держави в особі Державного агентства резерву України про стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Уманський м'ясокомбінат" 2492 грн - вартості самовільно відчужених товарно-матеріальних цінностей мобілізаційного резерву. Таким чином, предметом доказування при розгляді даного спору є встановлення судами, зокрема факту закладки матеріальних цінностей, номенклатури та фактичної кількості закладених цінностей, факту їх самовільного використання. Відносини сторін, що виникають зі зберігання матеріальних цінностей державного резерву регулюються Законом України "Про державний матеріальний резерв", який є спеціальним і визначає загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження запасів державного матеріального резерву, та іншими актами. Статтею 2 названого Закону визначено, що відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - це зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника або одержувача без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву. Закладення матеріальних цінностей до державного резерву - це прийняття матеріальних цінностей для зберігання в державному резерві. Самовільне відчуження матеріальних цінностей державного резерву - це використання або реалізація відповідальним зберігачем матеріальних цінностей державного резерву, що перебувають у нього на відповідальному зберіганні, без відповідного рішення на це центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного матеріального резерву. Згідно з приписами статті 11 цього ж Закону перелік підприємств, установ та організацій усіх форм власності, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, номенклатура та обсяги їх накопичення визначаються мобілізаційними завданнями та іншими спеціальними планами. Такі підприємства, установи і організації зобов'язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно із зазначеними завданнями власними силами. Відповідно до статті 12 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв матеріальних цінностей є недоторканним і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України. Відповідно до пунктів 4, 10 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.97 № 1129, розміщення запасів матеріальних цінностей державного резерву здійснюється Держрезервом на підприємствах, в установах і організаціях системи державного резерву, а також на інших підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах. Матеріальні цінності вважаються закладеними до державного резерву після підписання акта про їх приймання, розміщення на місці зберігання та оформлення відповідних бухгалтерських документів складського обліку. Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно з приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів і фактами, що є об'єктом судового дослідження. Належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Відповідно до статті 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Про порушення суб'єктом господарювання правил здійснення операцій з матеріальними цінностями державного резерву можуть свідчити такі докази, як документальні дані інвентаризації матеріальних цінностей державного резерву, звіти про наявність матеріальних цінностей та їх рух, акти, складені за наслідками проведення ревізій та перевірок обліку руху, наявності та якості матеріальних цінностей державного резерву тощо. При цьому, подані Держрезервом України документи щодо закладення матеріальних цінностей до державного резерву і проведення ревізій, перевірок обліку наявності цих матеріальних цінностей не мають для суду заздалегідь встановленої доказової сили, і при вирішенні спору щодо самовільного відчуження матеріальних цінностей суд має з'ясовувати та оцінювати усі обставини, пов'язані із закладенням матеріальних цінностей до державного резерву і подальшим їх зберіганням у відповідності до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України, за приписами якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Згідно з приписами частини 2 статті 1117 названого Кодексу касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Дослідивши усі обставини та надавши оцінку зібраним у справі документам, судами попередніх інстанцій установлено, що позивачем не надано, і, відповідно, матеріали справи не містять доказів, підтверджуючих закладку спірних матеріальних цінностей на відповідальне зберігання відповідачеві. При цьому, суди оцінили надані позивачем на підтвердження своїх вимог документи, а саме, акт звірки від 01.09.01, лист від 07.08.10, акт від 27.01.10 перевірки наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку, звітності та руху матеріальних цінностей і відхилили їх з посиланням на те, що наведені документи не містять посилань та відомостей первинних фінансово-бухгалтерських документів, які б підтверджували закладку спірних матеріальних цінностей на відповідальне зберігання відповідачеві, умов зберігання та оплати такого, наявність письмового договору. Згідно приписів статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Вони фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів складаються зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Враховуючи недоведеність факту закладки спірних матеріальних цінностей на зберігання Відкритому акціонерному товариству "Уманський м'ясокомбінат", висновок судів про відсутність підстав для стягнення з відповідача спірних коштів є правомірним. Довід скаржника про неналежне повідомлення його про судове засідання призначене на 28.08.13 та твердження про порушення судом приписів пункту 5 статті 81 Господарського процесуального кодексу України не може бути підставою для скасування судових рішень у справі виходячи з наступного. Обов'язок доведення вимог даного позову, враховуючи його предмет, покладається на прокурора та позивача. Разом з цим, якщо стороною у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог належні і допустимі докази, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом, то розгляд справи господарським судом може здійснюватися за наявними у справі доказами. Водночас, неподання позивачем витребуваних господарським судом матеріалів, необхідних для вирішення спору, тягне за собою правові наслідки у вигляді залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України. Таким чином, в залежності від конкретних обставин справи, суд має право як залишити позов без розгляду, так і розглянути справу за наявними в ній доказами. Як убачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Черкаської області від 03.07.13 розгляд даної справи призначено на 16.07.13 та зобов'язано сторін надати відповідні документи. Ця ухвала отримана Державним агентством резерву України 08.07.13, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (22 арк. спр). Ухвалою від 16.07.13 розгляд справи відкладено на 14.08.13. Ухвалою від цієї дати справу відкладено на 28.08.13 і згідно відбитку штампу суду на звороті її останнього аркуша, вона скерована усім сторонам у справі 16.08.13, чим спростовується твердження скаржника про зворотне. При цьому, враховується і те, що Державне агентство резерву України було обізнано про розгляд місцевим судом даної справи, про що свідчить скеровані ним на адресу суду у липні 2013 року пояснення у справі, в яких останній, зокрема просив відкласти розгляд справи для уточнення позовних вимог та надання додаткових документів. Суд першої інстанції задовольнив вказане клопотання та відкладав розгляд даної справи, однак представник позивача у судові засідання 14.08.13 та 28.08.13 не з'являвся, про причини нез'явлення суд не повідомляв, не подавалось останнім і додаткових документів чи уточнень до позовних вимог ні в суд першої інстанції, ні під час перегляду рішення в апеляційному порядку. Клопотання сторін про витребування документів від інших осіб, не учасників процесу, до прийняття рішення представниками позивача і прокуратури не заявлялись. Отже, судом для забезпечення прав сторін на участь у розгляді даної справи, вжиті усі необхідні заходи для належного повідомлення учасників судового процесу про судові засідання, розгляд справи відкладався неодноразово, відтак позивач мав можливість на реалізацію процесуальних прав визначених статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема подати докази, в тому числі які мають певний гриф. Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення судами приписів процесуального законодавства також не знайшли свого підтвердження, тому не можуть бути підставою для скасування переглянутих рішення і постанови. Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції підстав для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги не вбачається. Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.12.13 у справі №925/1032/13 залишити без змін.
Касаційну скаргу Державного агентства резерву України залишити без задоволення.
Головуючий суддя Т.Добролюбова
Судді Т.Дроботова
В.Швець
Сервисы для юристов