Постанова ВГСУ від 06.01.2015 року у справі №910/6959/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 січня 2015 року Справа № 910/6959/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М., - головуючого (доповідач у справі), Куровського С.В., Міщенка П.К.,розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Консультаційне бюро НТТ", м. Київ на постановувід 20.11.2014 Київського апеляційного господарського суду у справі№ 910/6959/14 господарського суду м. Києваза позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Консультаційне бюро НТТ"дотовариства з обмеженою відповідальністю "Консалтингова компанія "Партнери", м. Київпро визнання недійсним договору та додаткової угодиза участютовариства з обмеженою відповідальністю "Евровест", м. Київу судовому засіданні взяли участь представники:

позивача ТОВ "Евровест"Гуцал М.М., довір.; Яременко Я.В., довір.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Консультаційне бюро НТТ" (далі - позивач) звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтингова компанія "Партнери" (далі - відповідач) про визнання недійсними договору купівлі-продажу цінних паперів від 28.11.2011 № вБ440-11 та додаткової угоди до нього від 13.12.2011 № 1 з підстав, передбачених ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 N 4212-VI, далі - Закон про банкрутство).

Рішенням господарського суду м. Києва від 28.08.2014 у справі №910/6959/14 (суддя Бондарчук В.В.) позов задоволений, визнано недійсним договір купівлі-продажу цінних паперів від 28.11.2011 № вБ440-11 та додаткову угоду до нього від 13.12.2011 № 1, укладені між позивачем та відповідачем. Суд першої інстанції керувався одночасно нормами ст. 20 Закону про банкрутство та ч.1 ст. 233 Цивільного кодексу України та виходив з того, що позивач внаслідок помилки вчинив правочин на вкрай невигідних для себе умовах і в результаті укладення спірного договору за рік до порушення провадження у справі про банкрутство позивач прийняв на себе зобов'язання, які стали причиною його неплатоспроможності.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2014 (судді: Андрієнко В.В. - головуючий, Шапран В.В., Буравльов С.І.) за результатами розгляду апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Евровест" вказане рішення скасовано, прийнято нове рішення про відмову в позові повністю.

Постанова мотивована тим, що справа про банкрутство позивача порушена до набрання чинності Законом про банкрутство у редакції Закону України від 22.12.2011 N 4212-VI, тому застосування спеціальних норм цього Закону до спірних правовідносин є неправомірним. Більше того, визнання правочину недійсним з підстав, передбачених ст. 20 Закону про банкрутство, може мати місце виключно в межах провадження у справі про банкрутство, а не в окремому позовному провадженні.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом норм матеріального та процесуального права, а саме, ст. 20 Закону про банкрутство, ст. 233 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 33 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Позивач зазначає, що за відсутності достатніх фінансових активів за спірним договором він прийняв на себе зобов'язання з оплати цінних паперів за ціною в рази більшою їх реальної вартості, що в результаті призвело до неплатоспроможності позивача.

06.01.2015 від ТОВ "Евровест" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване неможливістю прибути в судове засідання представника, який веде дану справу. Враховуючи встановлений ст. 1118 ГПК України строк для розгляду касаційної скарги, а також те, що заявник клопотання є юридичною особою, яка має не лише одного представника, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення клопотання.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, 28.11.2011 між позивачем (покупець) та відповідачем (продавець) було укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № вБ440-11 (далі - договір), на підставі якого позивач за 4 348 260 грн. придбав 3 060 шт. простих іменних акцій ПАТ "ЗНВКФ "Альтаір Інвест" номінальною вартістю 3 060 000 грн. та зобов'язався здійснити їх оплату в безготівковій формі не пізніше 01.01.2012 (з урахуванням умов додаткової угоди від 13.12.2011).

Відповідно до п. 2.5 договору право власності на придбані акції виникає у покупця з моменту зарахування акцій на його рахунок. Факт передачі акцій підтверджується випискою зберігача про обіг цінних паперів на такому рахунку та засвідчується складанням акта приймання-передачі цінних паперів.

13.12.2011 між сторонами укладено акт приймання-передачі цінних паперів, яким засвідчено факт передачі позивачу цінних паперів на виконання умов договору.

У подальшому ухвалою господарського суду м. Києва від 26.04.2012, тобто через шість місяців після укладення спірного договору, було порушено провадження у справі № 5011-50/5282-2012 про банкрутство позивача за загальною процедурою банкрутства.

Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 5 статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У свою чергу частина 1 статті 234 ЦК України передбачає, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються ним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Отже, фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 ЦК України, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний.

Таким чином, фіктивний правочин існує лише на папері. Його основне завдання полягає в тому, щоби створити уявлення в оточуючих суб'єктів про наявність правового зв'язку між сторонами такого правочину.

При цьому сторони за допомогою фіктивного правочину намагаються прикрити свої неправомірні дії, зокрема: заволодіння майном, несплата податків, кредитних зобов'язань тощо.

Як вбачається з умов спірного договору, номінальна вартість емітованих ПАТ "ЗНВКФ "Альтаір Інвест" акцій складає 1 000 грн. кожна. У той же час позивач придбав такі акції за ціною у півтора рази більшою їх номінальної вартості і загальна ціна договору склала 4 348 260 грн. Проте ця різниця у вартості цінних паперів нічим не обґрунтована.

При цьому, як встановлено судом першої інстанції, протягом 2011-2012 років на банківських рахунках позивача був практично відсутній рух коштів, тобто позивач майже не здійснював поточної господарської діяльності, отже не отримував прибутку в обсязі, достатньому для виконання зобов'язань за спірним договором.

Також слід звернути увагу на долучений позивачем до письмових пояснень баланс станом на 31.12.2011, згідно з яким грошові кошти підприємства складали лише 692 600 грн.

Проте, не зважаючи на відсутність достатніх майнових активів, позивач узяв на себе зобов'язання сплатити грошові кошти за цінні папери в сумі 4 348 260 грн. протягом місяця з моменту укладення спірного договору.

Більше того, позивач за декілька днів до порушення справи про банкрутство, тобто вже перебуваючи у стані неплатоспроможності, також уклав ряд аналогічних сумнівних договорів купівлі-продажу цінних паперів, а саме: від 05.04.2012 з відповідачем на загальну суму 7 000 000 грн.; від 19.04.2012 №БВ-033-12 з відповідачем на загальну суму 935 000 грн.; від 25.04.2012 № БВ-037-12 з ТОВ "Евровест" на загальну суму 6 751 000 грн.