ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 листопада 2015 року Справа № 904/1495/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Кочерової Н.О. (доповідач),суддівІванової Л.Б., Саранюка В.І.,розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.08.2015у справі№ 904/1495/15 господарського суду Дніпропетровської областіза позовомДержавного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція"дотовариства з обмеженою відповідальністю "Торговая группа "Милих"простягнення 7 555,68 грн за участю представників сторін:
від позивача: Мархайчук О.І., дов. від 23.03.2015
від відповідача: не з'явилися
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2015 року Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" звернулося до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Торговая группа "Милих", в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог № 001/3027 від 06.04.2015 (т.1, а.с. 93-95), просило стягнути з відповідача 7 555,68 грн витрат за зберігання матеріальних цінностей протягом періоду з 27.10.2014 по 06.04.2015.
В обґрунтування вимог позивач зазначав, що відповідач, набувши на підставі договору купівлі-продажу № юр-2в/68моб-2014 від 19.09.2014 у власність кислоту сірчану у моногідраді в кількості 37 т, натрій їдкий в кількості 12,5 т та кислоту азотну в моногідраді в кількості 1,37 т, в порушення умов вказаного договору і ст. ст. 530, 689 ЦК України не отримав вказані матеріальні цінності зі складів ВП "Рівненська АЕС", внаслідок чого у останнього відповідно до ст. 667 ЦК України виникло право на стягнення з відповідача витрат за зберігання вказаних матеріальних цінностей. Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст.ст. 509, 526, 530, 667, 689, 690 ЦК України та ст.ст. 173, 174 ГК України.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27.04.2015 (суддя Мілєва І.В.) в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.08.2015 (склад колегії суддів: Герасименко І.М. - головуючий, Кузнецова І.Л., Сизько І.А.) апеляційну скаргу ДП "НАЕК "Енергоатом" в особі ВП "Рівненська АЕС" залишено без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.04.2015 - без змін.
Суди попередніх інстанцій виходили з того, що договір зберігання, наявність якого є обов'язковою в силу вимог закону та умов договору купівлі-продажу № юр-2в/68моб-2014 від 19.09.2014, не був укладений між сторонами у справі, що унеможливлює задоволення позовних вимог, підстави яких стосуються виконання договірних зобов'язань та не змінювались позивачем, а суд не має права самостійної зміни підстав позову; між сторонами склались деліктні правовідносини, у зв'язку з чим понесені позивачем витрати можливо стягнути лише як збитки.
В касаційній скарзі Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та неповне з'ясування всіх обставин справи.
Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Зі змісту ст.1117 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, за результатами проведення аукціону 19.09.2014 між Державним агентством резерву України (продавець) та переможцем аукціону - товариством з обмеженою відповідальністю "Торговая группа "Милих" (покупець, відповідач) укладено договір купівлі-продажу (відпуску) матеріальних цінностей державного резерву № юр-2в/68моб-2014 (далі за текстом - договір), відповідно до умов якого продавець продає (відпускає) матеріальні цінності державного резерву згідно з переліком, наведеним в п. 2.1. договору, а покупець купує матеріальні цінності державного резерву на умовах EXW "Франко-склад" відповідно до ІНКОТЕРМС-2010.
Відповідно до п. 3.3. договору протягом п'яти робочих днів з дати отримання продавцем 100% вартості всього (конкретизованого) обсягу матеріальних цінностей продавець передає покупцю два примірники розпорядження (наряду) на відпуск матеріальних цінностей.
На виконання умов вказаного договору Державне агентство резерву України видало відокремленому підрозділу "Рівненська АЕС" ДП НАЕК "Енергоатом" розпорядження (наряд) № 0.51/92 від 26.09.2014 відпустити (відвантажити) переможцю аукціону - ТОВ "Торговая группа "Милих" в порядку розбронювання матеріальні цінності мобілізаційного резерву, за переліком, наведеним в розпорядженні.
Відповідно до розпорядження, строк його дії складає один місяць з дати реєстрації (подається до Держрезерву не пізніше п'яти робочих днів з дати проведення відпуску).
Пунктом 3.5. договору передбачено, що покупець (уповноважений представник покупця за довіреністю) протягом п'яти робочих днів після отримання розпорядження (наряду) повинен прибути до організації (підприємства) - зберігача матеріальних цінностей державного резерву та отримати матеріальні цінності, що вказані у розпорядженні (наряді), або укласти договір про їх відповідальне зберігання.
Згідно з п. 4.4. договору покупець зобов'язаний вибрати з державного резерву матеріальні цінності у передбачені договором строки або укласти договір про їх відповідальне зберігання.
Однак, відповідач лише частково виконав свої зобов'язання, недоотримавши зі складів позивача наступні матеріальні цінності:
- кислоту сірчану у моногідраті у кількості 37т,
- натрій їдкий у кількості 12,5т,
- кислоту азотну у моногідраті у кількості 1,37т.
При цьому, відповідач договір на відповідальне зберігання з позивачем не уклав, у зв'язку з чим позивач звернувся до господарського суду з позовом у даній справі про стягнення з відповідача 7 555,68 грн витрат за зберігання матеріальних цінностей протягом періоду з 27.10.2014 по 06.04.2015.
Згідно з ч. 1 ст. 1 та ч.1 ст. 4 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).
Державний резерв створює Кабінет Міністрів України. Організація формування, зберігання і обслуговування державного резерву, соціальний розвиток забезпечуються уповноваженим на це центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного матеріального резерву, підприємствами, установами і організаціями, що входять до єдиної системи державного резерву України.
Відповідно до ст. 2 вказаного Закону відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву є зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користування цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву;
Сервисы для юристов