ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 листопада 2014 року Справа № 918/368/14
Вищий господарський суд України у складі колегії: головуючого, судді Кузьменка М.В., суддів Васищака І.М., Студенця В.І., за участю представників сторін Н. Томашевської (дов. від 01.08.2014), А. Щербатова (дов від 16.07.2014), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "УкрТехноФос-Плюс" на рішення Господарського суду Рівненської області від 4 червня 2014 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 17 вересня 2014 року у справі № 918/368/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "УкрТехноФос-Плюс" до товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Трипілля" про визнання недійсним договору,
УСТАНОВИВ: У березні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "УкрТехноФос-Плюс" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Трипілля" про визнання недійсним договору поставки від 1 липня 2013 року № 01/07/13 з підстав фіктивності.
Відповідач позов не визнав, посилаючись на реальність виконання договору.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 4 червня 2014 року (суддя В. Бережнюк), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 17 вересня 2014 року, у позові відмовлено з мотивів безпідставності.
Товариство з обмеженою відповідальністю "УкрТехноФос-Плюс" просить рішення та постанову скасувати з підстав неправильного застосування господарськими судами статті 193 Господарського кодексу України, статей 509, 610 Цивільного кодексу України, статей 42, 43, 32, 33, 34, 41, 43 Господарського процесуального кодексу України та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Трипілля" проти доказів касаційної скарги заперечує і в її задоволенні просить відмовити.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Господарськими судами встановлено, що 1 липня 2013 року сторони уклали договір № 01/07/13, на умовах якого позивач (продавець) зобов'язався поставити 320, 96 тонн озимого ріпаку, 184, 98 тонн озимого ячменю і 950, 00 тонн озимої пшениці, а відповідач (покупець) - прийняти товар та сплатити його вартість (далі - договір). Специфікацією № 2 від 21 серпня 2013 року сторонами змінили кількість товару, погодивши поставку 320, 96 тонн озимого ріпаку на суму 866 592 грн. Умовами договору сторони погодили, що право власності на товар переходить до покупця в момент одержання ним товару; строк поставки (передачі) товару вказується в специфікації до даного договору; поставка товару здійснюється на умовах ЕХW (в ред. Інкотермс-2010 року); місце передачі товару: Рівненська обл., Радивилівський район, село Зарічне; прийом товару по кількості і якості проводиться покупцем у момент одержання його від продавця; у випадку виявлення невідповідності по кількісному та якісному складу товару, покупець зобов'язаний негайно, до закінчення прийому, письмово заявити про це продавцю; підписання видаткової накладної (акта приймання-передачі) покупцем свідчить про відсутність претензій зі сторони покупця по кількості та якості товару; приймання-передача товару здійснюється за видатковою накладною або за актом приймання-передачі; датою поставки (передачі) товару вважається дата, зазначена на накладній/акті; нормами чинного законодавства сторони керуються лише у випадках, не передбачених договором (пункти 4.1- 4.6, 10.3 договору).
Позивач стверджує, що договір вчинено без наміру створення правових наслідків, оскільки на час його укладання відповідач уже був власником продукції, яка є предметом договору поставки, на підставі договору від 15 серпня 2012 року про обробіток землі та вирощування сільськогосподарських культур, що також підтверджується договором від 6 липня 2013 року.
Відповідач виконав зобов'язання в частині поставки товару, проте позивач його вартість сплатив частково і рішенням Господарського суду Рівненської області від 12 травня 2014 року у справі № 918/237/14, яке набрало законної сили, позов товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Трипілля" до товариства з обмеженою відповідальністю "УкрТехноФос-Плюс" про стягнення 3 555 339 грн 09 коп. з підстав неналежного виконання договору від 1 липня 2013 року № 01/07/13 задоволено в частині стягнення 3 173 681 грн 52 коп. основного боргу, 153 441 грн 86 коп. пені та 35 223 грн 71 коп. річних.
Господарськими судами було встановлено, що договір від 15серпня 2012 року про обробіток землі та вирощування сільськогосподарських культур є нікчемним, а отже не створює будь-яких юридичних наслідків.
За правилами частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Частиною 2 статті 180 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Згідно з приписами частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 207 Господарського кодексу України визначено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до вимог частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частини 5 статті 203 Кодексу правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відмовляючи в задоволенні позову, господарські суди виходили з того, що дії сторін мали відповідні правові наслідки, договір не суперечить вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства; особи, які вчинили правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності і їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі.
За змістом статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог. Усупереч вказаним статтям, позивач не надав господарським судам доказів, які підтверджують позовні вимоги.
З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені господарськими судами на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ: Рішення Господарського суду Рівненської області від 4 червня 2014 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 17 вересня 2014 року у справі № 918/368/14 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "УкрТехноФос-Плюс" без задоволення.
Головуючий, суддя М. В. Кузьменко Суддя І. М. Васищак Суддя В.І. Студенець
Сервисы для юристов