ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2016 року Справа № 925/528/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - суддіГрека Б.М., - (доповідача у справі),суддів :Палія В.В., Студенця В.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 12.07.16у справі№925/528/14господарського судуЧеркаської областіза позовомДочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"доПублічного акціонерного товариства "Азот"простягнення суми за участю представників від:позивача(Майданевич Г.А і Столярець О. В. дов. від 27.04.16),відповідача(Хлівненко П.В. дов. від 30.12.15)
В С Т А Н О В И В :
Публічне акціонерне товариство "Азот" звернулося до Господарського суду Черкаської області із заявою про визнання таким, що не підлягає виконанню наказу Господарського суду Черкаської області від 13.11.14, виданого на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 03.11.14 у справі №925/528/14.
Ухвалою господарського суду Черкаської області від 14.06.16 (суддя Дорошенко М.В.), залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.16 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Пашкіна С.А., судді Сітайло Л.Г., Баранець О.М.) вказану заяву задоволено, з підстав затвердження ухвалою Господарського суду Черкаської області від 22.09.15 мирової угоди, укладеної між стягувачем і боржником у процесі виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 03.11.14 у справі №925/528/14, і повне добровільне виконання цієї мирової угоди боржником.
Не погоджуючись із судовими актами, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати; відмовити боржнику у задоволенні заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню. Свої доводи скаржник обґрунтовує відсутністю підстав, визначених ч.4 ст.117 ГПК України, для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню. Дана норма має за мету запобігти порушенню прав та інтересів боржника. Але на справді, на думку скаржника, може призвести до незаконного звернення останнього із заявою про повернення коштів за безпідставне стягнення за наказом, оскільки сума боргу погашена добровільно за мировою угодою, при тому, що боржник автоматично позбавляється права повторного звернення про стягнення боргу за наказом.
Позивач надав відзив, просивши судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, у березні 2014 року позивач звернувся до Господарського суду Черкаської області із позовом про стягнення з відповідача 3 739 341,41 грн. втрат від інфляції за період з травня 2011 року по лютий 2014 року та 12 602 328,41 грн. 3% річних за період з 07.02.13 по 25.03.14, нарахованих на вартість поставленого позивачем за договором поставки природного газу 28.01.11 №111-211-06/11-49, але неоплаченого вчасно.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 22.07.14 у позові відмовлено повністю.
За результатом апеляційного перегляду, постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.11.14, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 11.04.14 рішення місцевого суду скасовано, позовні вимоги задоволено.
На виконання вказаної постанови, Господарським судом Черкаської області 13.11.14 видано відповідні накази (а.с.124-125 т.2) (один про стягнення 3 739 341,41 грн. втрат від інфляції, 12 602 328,41 грн. 3% річних, 73 080,00 грн. судового збору, а другий про стягнення судового збору у розмірі 36 540,00 грн. за розгляд справи судом апеляційної інстанції).
Вказані накази позивачем пред'явлено до виконання до відповідних органів Державної виконавчої служби, якими відкриті два виконавчих провадження: 1)ВП №45469357 про стягнення судового збору на суму 36 540,00 грн. за розгляд справи судом апеляційної інстанції; 2)ВП №45517636 про стягнення 3 739 341,41 грн. втрат від інфляції, 12 602 328,41 грн. 3% річних, 73 080 грн. судового збору.
Наказ про стягнення судового збору у розмірі 36 540,00 грн. за розгляд справи судом апеляційної інстанції, останнім було виконано, про що свідчить наявна у матеріалах справи постанова про закінчення виконавчого провадження від 23.11.14 ВП №45469357, винесена головним державним виконавцем Придніпровського відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції Сидорчук А.В. (а.с.168 т.2).
17.09.15 сторони звернулися до Господарського суду Черкаської області з заявою про визнання та затвердження мирової угоди (а.с.1-3 т. 3).
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 22.09.15 (а.с.81-83 т.3) вказана заява задоволена та затверджена мирова, укладена між позивачем та відповідачем у процесі виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 03.11.14 справі №925/528/14 від 16.09.15.
Постановою від 25.09.15 про закінчення виконавчого провадження ВП №45517636, винесеною заступником начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Селезньовим М.О. (а.с.86 т.3), вказане виконавче провадження щодо стягнення з відповідача 3 739 341,41 грн. від інфляції, 12 602 328,41 грн. 3% річних, 73 080,00 грн. судового збору було закінчено з посиланням на приписи п.2 ст.49 ЗУ "Про виконавче провадження".
25.05.16 боржник звернувся до місцевого суду із заявою про визнання наказу господарського суду таким, що не підлягає виконанню (а.с.89-90 т.3), оскільки на підставі мирової, затвердженої судом, ним виконані зобов'язання по угоді повністю, борг погашений, а тому просив наказ Господарського суду Черкаської області, виданий на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 03.11.14 у справі №925/528/14 про стягнення 16 414 749,82 грн. визнати таким, що не підлягає виконанню. До вказаної заяви відповідачем додані належним чином засвідчені копії платіжних доручень № 3, №24 та №30 від 24.09.15 (а.с.93-94 т.3), які свідчать про перерахування відповідачем позивачу грошових коштів на суму 16 414 749,82 грн.
Задовольняючи заяву боржника про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, суди виходили з припинення обов'язку боржника через добровільне виконання ним затвердженої господарським судом, укладеної між стягувачем і боржником мирової угоди, а відповідно до приписів ст.117 ГПК України на вимогу боржника це є підставою для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій помилковими у зв'язку із наступним.
Відповідно до ч.4 ст.117 ГПК України визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за заявами стягувачів або боржників, поданими у порядку зазначеної статті, можливе у випадках, коли обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин (наприклад, у разі скасування чи зміни в апеляційному або в касаційному порядку рішення, на підставі якого наказ було видано, якщо на момент таких скасування чи зміни наказ ще не було виконано повністю або частково) (п.3.3 Постанови Пленуму ВГСУ України від 17.10.12 №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України").
Тобто, ч.4 ст.117 ГПК України містить перелік підстав для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково.
Колегія суддів звертає увагу, що до підстав, за наявності яких наказ підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню, належить виконання божником рішення суду саме у добровільному порядку. Однак, як вбачається із матеріалів справи судові накази Господарського суду Черкаської області від 13.11.14 про стягнення з ПАТ "Азот" грошових коштів у добровільному порядку не було виконано і державний виконавець розпочав виконавчі дії по примусовому виконанню вказаних вище наказів.
Відповідно до ч.3 ст.12 ЗУ "Про виконавче провадження" сторони мають право укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, яка визнається судом, оспорювати належність майна і результати його оцінки, подавати письмові заперечення проти розрахунку державного виконавця щодо розподілу коштів між стягувачами.
Згідно ч.4 ст.121 ГПК України мирова угода, укладена сторонами у процесі виконання судового рішення, подається на затвердження господарського суду, який прийняв відповідне судове рішення. Про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу.
Суд може затвердити мирову угоду на підставі ст.121 ГПК України лише за умови наявності відкритого виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення згідно з ЗУ "Про виконавче провадження". Якщо таке виконавче провадження не відкрито на момент звернення до суду щодо затвердження мирової угоди, суд відмовляє в її затвердженні, що не виключає повторного звернення з відповідною заявою вже після відкриття виконавчого провадження (п.7.9. Постанови Пленуму ВГСУ від 17.10.12 №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України").
Колегія суддів зазначає, що виконання відповідачем рішення суду відбулося в межах виконавчого провадження на стадії примусового виконання органом ДВС наказу суду, зокрема на підставі затвердженої судом укладеної між сторонами мирової угоди, що не можна ототожнювати з добровільним виконанням боржником рішення суду.
Сервисы для юристов