ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 серпня 2014 року Справа № 910/21915/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого суддіКруглікової К.С. (доповідач), суддів:Нєсвєтової Н.М. Черкащенка М.М.розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Босань"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.06.2014 рокуу справі№910/21915/13 господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Босань" до третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача за участю Товариства з обмеженою відповідальністю "Каммерландер" Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві Прокуратури Печерського району міста Києвапровизнання права власності за участю представників сторін:
прокуратури: Кузнецова Ю.В.,
позивача: не з'явився,
відповідача: не з'явився,
третьої особи : не з'явився,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Босань" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Каммерландер" про визнання права власності на нежитлову будівлю, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 162,9 кв.м.
Рішенням господарського суду міста Києва від 13.01.2014 позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Босань" право власності на нежитлову будівлю загальною площею 162,9 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Каммерландер" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Босань" 13 000 грн. витрат по сплаті судового збору.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.06.2014 зазначене рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, ТОВ "Босань" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.06.2014 скасувати, а рішення господарського суду міста Києва від 13.01.2014 залишити без змін.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судами попередніх судових інстанцій встановлено, що згідно з пунктом 1 Договору купівлі-продажу 5/100 частин майнового комплексу від 24.09.1998 Відкрите акціонере товариство "Автотранспортне підприємство № 5" продало, а ОСОБА_5 купив 5/100 частини майнового комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
Пунктом 2 вказаного договору визначено, що відчужувані 5/100 частини майнового комплексу загальною площею 663,0 кв.м. складаються із нежитлових приміщень першого поверху адміністративно-побутового корпусу, вказаного на поповерховому плані під літерою "А".
Згідно з реєстраційним посвідченням від 30.09.1998, домоволодіння АДРЕСА_1 (5/100 частин майнового комплексу - нежилих приміщень адміністративно-побутового корпусу літ. "А" площею 663,0 кв.м.) зареєстровано за ОСОБА_5.
09.12.1999 між Відкритим акціонерним товариством "Автотранспортне підприємство № 5" (продавцем) та ОСОБА_5 (покупцем) було укладено договір купівлі-продажу частки майнового комплексу-нежилих приміщень, згідно з яким продавець продав, а покупець купив 2/100 частки майнового комплексу - нежилих приміщень другого поверху адміністравтино-побутового корпусу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідно до Акту передачі у власність нежилого приміщення від 10.12.1999 ВАТ "АТП № 5" на підставі Договору купівлі-продажу від 09.12.1999 передав, а ОСОБА_5 прийняв у власність частину нежилого приміщення другого поверху (літ. А), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 250,8 кв.м.
Згідно з реєстраційним посвідченням від 22.12.1999 домоволодіння АДРЕСА_1 (нежилі приміщення другого поверху адміністративно-побутового корпусу, загальною площею 250,8 кв.м.) зареєстровано за ОСОБА_5.
Рішенням загальних зборів учасників ТОВ "Босань", затвердженим протоколом загальних зборів учасників ТОВ "Босань" № 3 від 31.10.2013, було збільшено статутний капітал товариства за рахунок внеску ОСОБА_5 у вигляді нерухомого майна і встановлено його у розмірі 670 500,00 грн.
На виконання вказаного рішення ОСОБА_5 було передано до статутного капіталу ТОВ "Босань" нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною вартістю 650 000,00 грн., що підтверджується актом № 1/3 від 01.11.2013 прийому-передачі майна як внеску до статутного капіталу ТОВ "Босань" , відповідно до протоколу № 3 від 31.10.2013.
04.11.2013 між ТОВ "Босань" та ТОВ "Каммерландер" було укладено попередній договір № 1 , відповідно до пункту 1.1. якого сторони зобов'язуються в майбутньому, але в будь-якому випадку не пізніше 11.11.2013 укласти договір оренди нежитлового приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 162,9 кв.м.
Пунктом 5 попереднього договору № 1 встановлено, що ТОВ "Каммерландер" зобов'язується підготовлений проект основного договору надіслати ТОВ "Босань" до 06.11.2013.
Вимогою № 5 від 07.11.2013 позивач звернувся до відповідача у зв'язку з ненаданням останнім проекту основного договору у визначений пунктом 5 попереднього договору строк.
11.11.2013 від ТОВ "Каммерландер" надійшов лист № 45, яким відповідач відмовився укладати основний договір у зв'язку з відсутністю у позивача документів на підтвердження права власності на спірне нерухоме майно.
Відмова відповідача від укладення основного договору і стала підставою для звернення позивача до суду із позовом про визнання за ним права власності на нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 162,9 кв.м.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не визнає право власності позивача на спірне нерухоме майно, а тому вимоги позивача з огляду на положення статті 392 Цивільного кодексу України є обґрунтованими.
Сервисы для юристов