ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 червня 2014 року Справа № 925/1996/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіДобролюбової Т.В.,суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. (доповідач)розглянувши касаційну скаргуДержавного підприємства "Златодар" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 11.02.14у справі№ 925/1996/13 Господарського суду Черкаської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю"Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД"доДержавного підприємства "Златодар"прозобов'язання видати складську квитанцію та здійснити відвантаження пшениці
У судовому засіданні 29.05.14 у справі було оголошено перерву до 05.06.14. до 10 год. 50 хв.
за участю представників сторін від:
позивача: Фрідмо Л.М. (дов. від 18.03.14),
відповідача: Вакуленко О.М. (дов. від 28.05.14).
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД" звернулося з позовом до Державного підприємства "Златодар", в якому просило зобов'язати відповідача: видати складську квитанцію на пшеницю групи "А" 2-класу, загальною вагою 1193,900т відповідно до умов договору складського зберігання пшениці від 02.07.13; здійснити відвантаження належної позивачу пшениці групи "А" 2-класу, загальною вагою 1193,900т. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на порушення відповідачем зобов'язань з повернення пшениці, переданої за договором від 02.07.13. При цьому посилався на приписи статей 525, 610, 611, 949, 953 Цивільного кодексу України, статей 193, 232 Господарського кодексу України.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 17.12.13, ухваленим суддею Скиба Г.М., позов задоволено. Вмотивовуючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з доведеності матеріалами справи порушення відповідачем зобов'язань з повернення зерна, переданого за договором від 02.07.13. Водночас суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача виконати обов'язок в натурі - видати складську квитанцію на залишок пшениці на зберіганні у відповідача. При цьому суд керувався приписами статей 938, 949, 957, 961 Цивільного кодексу України, статей 173, 174, 193 Господарського кодексу України, статей 24, 27, 32 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні".
Київський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Андрієнка В.В. - головуючого, Буравльова С.І., Шапрана В.В., постановою від 11.02.14 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Державне підприємство "Златодар" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення і постанову у справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на неврахування судами того, що відповідачу, як зерновому складу при вимозі відвантажити зерно не було надано оригіналу складської квитанції чи іншого складського документа, що не дає права останньому провести відвантаження зерна. Також скаржник зазначає про недослідження судами обставин щодо наявності спірної пшениці у ТОВ "Гердем" - особи незалученої до участі у справі та подальшого її безтоварного переоформлення на позивача. При цьому посилається на порушення судами приписів статей 24, 35 Закону України "Про зерно та ринок зерна".
На адресу Вищого господарського суду України від Товариства з обмеженою відповідальністю "Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач, з урахуванням додаткових пояснень до нього, вказав про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу відповідача - без задоволення.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами норм матеріального та процесуального права. Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 02.07.13 між Державним підприємством "Златодар" (зерновим складом) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД" (поклажодавцем) укладено договір складського зберігання пшениці, за умовами якого поклажодавець зобов'язується передати зерно пшениці з супроводжуючими документами на зерновий склад, а зерновий склад зобов'язується прийняти таке зерно для зберігання на визначених цим договором умовах і в установлений строк повернути його поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, у стані, передбаченому цим договором та законодавством (пункт 1.1. договору). Пунктами 7.1., 7.2. договору сторони погодили, що термін зберігання фуражної пшениці - до 30.11.13; продовольчої пшениці - до 31.12.13. Зберігання зерна понад строк, встановлений цим договором, можливе тільки за взаємною домовленістю сторін шляхом укладення додаткової угоди. Водночас відповідно до пункту 8.1. договору він набирає чинності з моменту підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань у повному обсязі. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД" до Державного підприємства "Златодар" про зобов'язання видати складську квитанцію на пшеницю групи "А" 2-класу, загальною вагою 1193,900т та здійснити відвантаження належної позивачу пшениці групи "А" 2-класу, загальною вагою 1193,900т. Правовідносини між власниками зерна та суб'єктами зберігання зерна регулюються нормами глави 66 Цивільного кодексу України, Законом України "Про зерно та ринок зерна в Україні". Статтею 936 Цивільного кодексу України унормовано, що змістом договору зберігання є обов'язок зберігача зберігати річ, яка передана на зберігання поклажодавцем і повернути її у схоронності. Договір зберігання дійсно належить до категорії договорів про надання послуг, відтак на нього можуть розповсюджуватися норми глави 63 Цивільного кодексу України "Послуги". За приписами статті 955 Цивільного кодексу України положення параграфа 1 глави 66 Цивільного кодексу України застосовуються до окремих видів зберігання, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про окремі види зберігання або законом. Відповідно до частини 3 статті 957 Цивільного кодексу України письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом. Згідно з пунктами 10, 24 статті 1 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" зберігання зерна - це комплекс заходів, що включають приймання доробку, зберігання і відвантаження зерна; складські документи на зерно - це товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа. Статтею 43 вказаного Закону унормовано, що якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прийняття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію. Приписами статті 949 Цивільного кодексу України визначено обов'язок зберігача повернути річ. При цьому, зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, що була передана на зберігання, а якщо договором передбачено зберігання знеособлених речей, змішані родові, тотожну, або обумовлену кількість речей такого самого роду та якості. Відповідно до статті 953 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився. Обов'язок зернового складу повернути зерно визначений і приписами статті 27 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні". Згідно з приписами статті 35 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" зерновий склад зобов'язаний за першою вимогою володільця складського документа повернути зерно, навіть якщо передбачений договором складського зберігання строк його зберігання ще не закінчився. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Дослідивши усі обставини справи та надівши оцінку наявним в матеріалах справи доказам, судами попередніх інстанцій установлено, що на виконання умов договору від 02.07.13 зерновий склад прийняв від поклажодавця зерно пшениці групи "А" 2-го класу урожаю 2013 року загальною вагою 2 000т, що підтверджується складською квитанцією на зерно серії АФ 185438 № 1648 від 30.07.13 та карткою аналізу зерна від 29.07.13 № 24. Установлено судами і те, що 30.07.13 ТОВ "Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД" скерувало на адресу зернового складу вимогу про відвантаження пшениці в кількості 2000т з 20.08.13 з показниками якості відповідно до складських квитанцій. Судами також установлено, що відповідачем було відвантажено позивачу лише 806,100т пшениці, що підтверджується накладними від 23.08.13 на 208,100т, від 29.08.13 на 459,900т та від 03.09.13 на 138,100т. Разом з тим, станом на 04.12.13 зерновим складом вимоги поглажодавця про відвантаження решти зерна пшениці у кількості 1 193,900т залишились без задоволення. За таких установлених обставин справи, висновок судів про зобов'язання відповідача здійснити відвантаження належної позивачу пшениці визнається правомірним. Водночас висновок судів щодо зобов'язання відповідача видати позивачу складську квитанцію на залишок спірної пшениці колегія визнає помилковим з огляду на наступне. Згідно з пунктом 1.5. розділу V наказу Міністерства Аграрної політики України № 661 від 13.10.08 "Про затвердження Інструкції про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах" у разі повернення зерна частинами зерновий склад повинен видати його власнику новий складський документ на зерно, що залишилося, в обмін на оригінал раніше виданого складського документа на зерно, перший та другий примірники якого повинні бути погашені в установленому порядку. При цьому за приписами частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України примусове виконання обов'язку в натурі є передбаченим законом способом захисту цивільних прав та інтересів. Між тим, у зв'язку із задоволенням у судовому порядку вимоги позивача про повернення відповідачем спірного зерна, обов'язок останнього щодо здійснення подальшого зберігання цього зерна та видачі на нього нової складської квитанції виключається. При цьому посилання позивача у додаткових поясненнях на можливу відсутність у відповідача неповернутого зерна, а відтак і необхідність видачі на нього нової складської квитанції визнається безпідставним, оскільки у такому разі позивач не позбавлений права на звернення у визначеному законом порядку із заявою про зміну способу виконання рішення суду. З урахуванням наведеного вище, колегія суддів визнає, що суди попередніх інстанцій, правильно встановивши фактичні обставини справи, неправильно застосували норми матеріального, що призвело до невірної оцінки юридичних обставин справи. Згідно з частиною 1 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Таким чином, постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.02.14 та рішення Господарського суду Черкаської області від 17.12.13 слід змінити в частині вимоги щодо зобов'язання відповідача видати позивачу складську квитанцію на пшеницю.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державного підприємства "Златодар" задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.02.14 у справі № 925/1996/13 Господарського суду Черкаської області та рішення Господарського суду Черкаської області від 17.12.13 змінити.
Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду Черкаської області від 17.12.13 у цій справі у наступній редакції:
"Позов задовольнити частково.
Зобов'язати Державне підприємство "Златодар" виконати обов'язок в натурі: здійснити відвантаження Товариству з обмеженою відповідальністю "Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД", належної позивачу пшениці групи "А" 2-класу, загальною вагою 1 193,900 т відповідно до умов договору складського зберігання пшениці від 02.07.13.
В решті позову відмовити.
Стягнути з Державного підприємства "Златодар" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД" 36 652,74 грн. судового збору.".
Головуючий суддя: Т. Добролюбова
Судді: Т. Гоголь
В. Швець
Сервисы для юристов