Постанова ВГСУ від 05.04.2017 року у справі №916/1129/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2017 року Справа № 916/1129/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддів:Корсака В.А., Данилової М.В., Сибіги О.М.розглянувши касаційну скаргуВійськової частини 2196 (Котовський прикордонний загін)на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 17.11.2016 у справі№ 916/1129/16 Господарського суду Одеської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Одесагаз-Постачання"доВійськової частини 2196 (Котовський прикордонний загін)третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство "Одесагаз" в особі Роздільнянського управління експлуатації газового господарства простягнення 26 396,63 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивачаКальнєва С.В.- - відповідачаЖарук В.С.- - третьої особине з'явивсяВ С Т А Н О В И В:

В квітні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Одесагаз-Постачання" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Військової частини 2196 (Котовський прикордонний загін), в якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь 1634,43 грн. 3 % річних, 23 794, 40 пені, 967,80 грн. інфляційних втрат та 1378,00 витрат по сплаті судового збору (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, яка прийнята та розглянута судом; т.1., а.с.105).

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 31.05.2016 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено Публічне акціонерне товариство "ОДЕСАГАЗ" в особі Роздільнянського управління експлуатації газового господарства.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором № 021019/137-15 на постачання природного газу за регульованим тарифом для установ та організацій, що фінансуються з державного і місцевих бюджетів від 23.10.2015 в частині оплати.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.09.2016 у справі № 916/1129/16 (головуючий суддя Рога Н.В., судді Желєзна С.П., Бездоля Д.О.) у задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішення мотивовано тим, відповідач своїми діями намагався виконати зобов'язання за договором щодо своєчасної оплати за отриманий природний газ.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17.11.2016 (головуючий Колоколов С.І., судді: Разюк Г.П., Петров М.С.) вказане рішення суду скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, Військова частина 2196 (Котовський прикордонний загін) звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Одесагаз-Постачання" заперечує проти доводів скаржника і просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційної інстанції - без змін.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій на підставі поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що 23 жовтня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Одесагаз-Постачання", як постачальником, Публічним акціонерним товариством "ОДЕСАГАЗ" в особі Роздільнянського управління експлуатації газового господарства (Газорозподільне підприємство) та В\ч 2196, як споживачем, укладено договір № 021019/137-15 на постачання природного газу за регульованим тарифом для установ та організацій, що фінансуються з державного і місцевих бюджетів, за умовами якого, Постачальник постачає природний газ Споживачеві в обсягах і порядку, передбачених Договором для забезпечення потреб Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість газу і наданих послуг у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених Договором. Найменування товару, який Постачальник надає Споживачу згідно цього Договору за кодом ДК України 016-2010:06.20.1- Газ природний, скраплений або в газоподібному стані (газ природний).

В період з 30.11.2015 по 10.02.2016 сторонами були укладені додаткові угоди до вказаного договору, якими змінювався обсяг, строки поставки та вартість послуг.

На виконання умов договору, позивачем у період з жовтня 2015 року по березень 2016 року поставлено споживачу природний газ на загальну суму 257 704,11 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи акти приймання-передачі природного газу (т.1, а.с. 23-28), на підставі яких, постачальником були виставлені споживачу рахунки-фактури.

У зв'язку з тим, що відповідач розрахувався за поставлений природний газ несвоєчасно, позивач нарахував пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання, 3 % річних за жовтень 2015 року - березень 2016 року та інфляційні втрати.

Відмовляючи у позові суд першої інстанції виходив з того, що при укладанні договору сторони домовились, що грошове зобов'язання споживача пов'язане з відповідною календарною датою (10 число місяця) та настанням події, з якою пов'язано його початок, а саме надання Постачальником рахунку - фактури для оплати. Суд дійшов висновку, що позивач порушив свої зобов'язання щодо своєчасного надання споживачу рахунку-фактури для проведення оплати за отриманий природний газ у строк до 10 числа місяця, відповідач своїми діями намагався виконати зобов'язання за договором щодо своєчасної оплати за отриманий природний газ.

Постанова апеляційного господарського суду, якою скасовано зазначене рішення суду, мотивована неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань в частині оплати.

Колегія погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про обґрунтованість позовних вимог, враховуючи наступне.

Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України)договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 629 цього ж кодексу передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, які кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.2.1 договору передбачено, що у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом V Договору, із споживача стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За своєю правовою природою суми інфляційних втрат та трьох відсотків річних не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.