ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 березня 2015 року Справа № 910/11522/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіДобролюбової Т.В.,суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. (доповідач)розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "О.М.С."на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 09.12.2014у справі№ 910/11522/14 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "О.М.С."доКомунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаДепартамент комунальної власності міста Києвапровизнання договору недійсним
Згідно з Розпорядженням Вищого господарського суду України №03-05/319 від 05 березня 2015 року для розгляду касаційної скарги у цій справі сформовано колегію суддів у складі: Добролюбової Т.В. (головуючого), Гоголь Т.Г., Швеця В.О. (доповідач).
за участю представників сторін від:
позивача: Онищенко Б.Г. (дов. від 22.08.2014), Луценко Р.О. (дов. від 29.12.2014),
відповідача: Борисюк О.В. (дов. від 12.01.2015),
третьої особи: не з'явилися, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "О.М.С." звернулося з позовом до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама", в якому просило визнати недійсним договір № 1111/13 від 07.08.2013 на право тимчасового користування місцями для розміщення рекламного засобу, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва. Обґрунтовуючи вимоги позивач вказував на те, що після укладення спірного договору йому стало відомо, що будинок, на якому розміщені рекламні конструкції позивача, не належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва, а є приватною власністю окремих фізичних та юридичних осіб, в тому числі позивача, крім того будівля знаходиться на балансі і управляється позивачем. Позивач зазначав, що надання місць для розміщення зовнішньої реклами у користування розповсюджувачам зовнішньої реклами належить до компетенції власників таких місць, яким є сам позивач, а відтак спірний договір має бути визнано недійсним. При цьому, позивач посилався на приписи статей 179, 203, 215, 227, 761 Цивільного кодексу України,
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.09.2014, ухваленим суддею Ярмак О.М., у позові відмовлено. Вмотивовуючи рішення суд виходив з того, що позивач має право приватної власності лише на частину нежитлових приміщень, що знаходяться у будинку, який належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва. Оскільки місце на даху будинку, де розташовано рекламний засіб, не є власністю позивача, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання договору недійсним. При цьому суд керувався приписами статей 203, 215 Цивільного кодексу України, 207 Господарського кодексу України, статтею 16 Закону України "Про рекламу", Порядком розміщення зовнішньої реклами в м. Києві.
Київський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Руденко М.А. - головуючого, Пономаренкка Є.Ю, Дідиченко М.А., постановою від 09.12.2014 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Товариство з обмеженою відповідальністю "О.М.С." звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на недоведеність матеріалами справи факту перебування місць, на яких розміщені рекламні засоби, у комунальній власності територіальної громади міста Києва. З огляду на що, на думку скаржника, у відповідача відсутнє право на отримання плати за розміщення реклами в місцях, які визначені у договорі. Зазначає скаржник і про помилковий висновок судів щодо знаходження будинку у комунальній власності територіальної громади міста Києва. Водночас наголошує на тому, що будинок знаходиться на балансі позивача. При цьому скаржник посилається на порушення судами приписів статті 317 Цивільного кодексу України, статей 32, 65,101 Господарського процесуального кодексу України.
На адресу Вищого господарського суду України від Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач вказав про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу позивача без задоволення.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що 07.08.2013 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" та Товариством з обмеженою відповідальністю "О.М.С." укладено договір № 1111/13 на право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Києва. За умовами договору на підставі відповідного наказу дозвільного органу про встановлення пріоритету на місце для розміщення рекламного засобу, дозволу на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці, наданого на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), розповсюджувачеві надається право тимчасового користування місце для розміщення, рекламного засобу, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження яким здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва, за умов повного дотримання розповсюджувачем цього договору та Порядку розміщення реклами в місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22 вересня 2011 року № 37/6253, а розповсюджувач - користуватися наданим йому правом тимчасового користування, своєчасно та згідно з умовами цього договору перераховувати плату за право тимчасового користування виключно на поточний рахунок підприємства, належним чином, своєчасно та у повному обсязі виконувати свої обов'язки за цим договором та не зловживати наданими розповсюджувачу правами. Згідно з пунктом 3.1. договору адресні програми на пріоритет - це перелік місць для розміщення рекламного засобу, на які розповсюджувачем встановлено пріоритет. Відповідно до адресних програм на пріоритети № 1, 2, 3 до договору за позивачем як розповсюджувачем зовнішньої реклами установлено пріоритет на місця розташування рекламних засобів - конструкцій на даху будівлі за адресою: Святошинський район, проспект Перемоги, 136, визначено строки дії пріоритету та розмір плати за місяць. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "О.М.С." до Комунального підприємства виконавчого органу Київради КМДА) "Київреклама" про визнання недійсним договору № 1111/13 від 07.08.2013 на право тимчасового користування місцями для розміщення рекламного засобу, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва. Підставою недійсності оспорюваного правочину визначено те, що відповідач не є власником місця, переданого ним за спірним договором у користування позивачу для розміщення зовнішньої реклами. Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Згідно з частиною 1 статті 215 зазначеного Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Водночас за частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Статтею 203 Цивільного кодексу України унормовано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків. При цьому, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача. Залишаючи без змін рішення у справі, апеляційний господарський суд, як і місцевий господарський суд, дійшов висновку про недоведеність позову, а відтак і відсутність підстав для його задоволення. Втім, такі висновки судів визнаються передчасними через нез'ясування усіх обставин, що мають значення для справи. Відповідно до Порядку розміщення реклами в місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 № 37/6253 (далі - Порядок) Комунальне підприємство "Київреклама" - комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підпорядковане Головному управлінню з питань реклами та уповноважене виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) виконувати функції з укладення договорів, нарахування та отримання плати за право тимчасового користування місцями (для розміщення РЗ), які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження якими здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва, здійснювати контроль за надходженням плати за договорами, організовувати або здійснювати власними силами та засобами демонтаж самовільно встановлених рекламних засобів, надавати платні послуги та виконувати інші повноваження, передбачені цим Порядком та статутом підприємства. Пунктом 3.1.1. зазначеного Порядку передбачено, що Комунальне підприємство "Київреклама" укладає з розповсюджувачем реклами договір на право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва. Крім того, у пункті 2 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 2067 від 29.12.2003 та у пункті 1.3. названого Порядку, місце розташування рекламного засобу визначається як площа зовнішньої поверхні будинку, споруди тощо, і не ототожнюється із будь-яким місцем на будинку в цілому. Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Між тим, розглядаючи спір, господарські суди не досліджували усіх обставин, з наданням оцінки усім зібраним у справі доказам та доводам сторін, що є суттєвим для правильного вирішення даного спору. Так, господарські суди обох інстанцій не дослідили доводи позивача про те, що місця розміщення рекламних засобів (дах будинку) не перебувають у комунальні власності м. Києва. Позивач також посилався на те, що розпорядженням Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації № 1922 від 29.10.2004 його визначено балансоутримувачем та експлуатуючою організацією приміщень загальною площею 6 968,3 кв.м. в нежитловому будинку, розташованому на просп. Перемоги, 136 у м. Києві, у тому числі й місць де, розміщені рекламні засоби. Водночас, обмежившись посиланням на те, що позивачу чи іншим особам нежитловий будинок в цілому не належить, господарські суди не дослідили довід щодо перебування у комунальній власності лише частини приміщень цього будинку відповідно до рішення Київської міської ради від 02.12.2010 № 284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" (додаток № 8, таблиця 1, пункт 101). На дослідженні зазначених обставин відповідач наголошував упродовж розгляду усього спору, проте, ці доводи у повному обсязі судами не оцінювалися. У розумінні приписів статті 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині постанови навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Отже, суд повинний навести зміст усіх заперечень та викласти обставини, з огляду на які ці заперечення не взято до уваги, адже викладення у судовому акті лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності сторін. Разом з тим, згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності, а тому господарський суд забезпечує сторонам умови для встановлення фактичних обставин справи та оцінює кожний доказ окремо, а всі докази в сукупності, що відображується в судовому рішенні. Змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими господарському суду доказами. Принцип змагальності створює необхідні умови для реалізації прав сторін на повне та об'єктивне з'ясування обставин справи. Враховуючи викладене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про підставність позову, а тому ухвалені ними судові акти не можна вважати законними та обґрунтованими. За приписами статті 84 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин тощо. Судові рішення у справі наведеним вимогам не відповідають. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. При новому розгляді справи судові необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "О.М.С." задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2014 у справі № 910/11522/14 Господарського суду міста Києва і рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2014 скасувати.
Матеріали справи скерувати для нового розгляду до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя: Т. Добролюбова
Судді: Т. Гоголь
В. Швець
Сервисы для юристов