ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 березня 2014 року Справа № Б11/166-12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Полякова Б.М. - головуючого, Коваленка В.М. (доповідач у справі), Короткевича О.Є.,розглянувши касаційну скаргипублічного акціонерного товариства "Банк "Таврика" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Таврика" Н.А. Соловйової, м. Київна постанову та постановувід 17.12.2013 р. Київського апеляційного господарського суду від 09.01.2013 р. господарського суду Київської областіу справі№ Б11/166-12 господарського суду Київської областіза заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Генезис", м. Київдо боржникатовариства з обмеженою відповідальністю "Укрінтерпошив", м. Васильків Київської областіпровизнання банкрутомліквідаторТОВ "Генезис"в судовому засіданні взяв участь представник:
ПАТ "Банк "Таврика" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Таврика" Н.А. СоловйовоїСаєнко В.В., довір.,ВСТАНОВИВ:
Ухвалою господарського суду Київської області від 27.12.2012 року порушено провадження у справі № Б11/166-12 про визнання банкрутом товариства з обмеженою відповідальністю "Укрінтерпошив" (далі - Боржник, Товариство) за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Генезис" (далі - Кредитор) в порядку норм ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 р. внесених змін - далі - Закон про банкрутство).
Постановою господарського суду Київської області від 09.01.2013 року (суддя - Л.Я. Мальована) Товариство визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру, а ліквідатором Боржника призначено ініціюючого кредитора, якого зобов'язано здійснити дії у процедурі ліквідації Боржника відповідно до вимог Закону про банкрутство.
Ухвалою господарського суду Київської області від 03.04.2013 року (суддя - Л.Я. Мальована) затверджені звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс Боржника, останнього ухвалено ліквідувати, а провадження у справі припинено.
Не погодившись із вказаними постановою та ухвалою суду першої інстанції, публічне акціонерне товариство "Банк "Таврика" (далі-Банк) звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати постанову господарського суду Київської області від 09.01.2013 року і ухвалу господарського суду Київської області від 03.04.2013 року та припинити провадження у справі.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2013 року апеляційну скаргу задоволено частково, постанову господарського суду Київської області від 09.01.2013 року та ухвалу господарського суду Київської області від 03.04.2013 року скасовано, а справу скеровано для подальшого розгляду до господарського суду Київської області.
Постановою Вищого господарського суду України від 13.11.2013 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2013 року скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд до Київського апеляційного господарського суду.
При новому апеляційному розгляді постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2013 року (головуючий суддя - Верховець А.А., судді: Остапенко О.М., Шипко В.В.) апеляційну скаргу задоволено частково, ухвалу господарського суду Київської області від 03.04.2013 року скасовано, постанову господарського суду Київської області від 09.01.2013 року залишено без змін, а справу скеровано для подальшого розгляду до господарського суду Київської області.
Не погоджуючись з цим судовим рішенням апеляційного суду, публічне акціонерне товариство "Банк "Таврика" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Таврика" Н.А. Соловйової звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2013 року, а також постанову господарського суду Київської області від 09.01.2013 року та ухвалу господарського суду Київської області від 03.04.2013 року та припинити провадження у справі.
Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема ст.ст. 1, 23, 31, 32, 40, 52 Закону про банкрутство, а також норм процесуального права.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.02.2014 року Банку відмовлено в прийнятті касаційної скарги в частині оскарження ухвали господарського суду Київської області від 03.04.2013 року у зв'язку з її скасуванням оскаржуваною постановою апеляційного суду, та прийнято до провадження в частині оскарження постанови Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2013 року та постанови господарського суду Київської області від 09.01.2013 року.
Здійснюючи касаційне провадження у справі за скаргою Банку, колегія суддів виходить з того, що і в апеляційній, і в касаційній скаргах заявник, з посиланням на додані до своєї апеляційної скарги докази, вказав на те, що Банком за укладеним з Боржником договором надавались в кредит грошові кошти, які не були повернуті, а тому Фонд гарантування вкладів на виконання своїх повноважень, визначених нормами ст. 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з метою повернення вказаних кредитних коштів, заперечив законність ухвалених у справі судових рішень та звернувся в інтересах Банку зі скаргами у справі.
Заслухавши пояснення представника скаржника, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Ухвалюючи рішення про визнання Товариства банкрутом в порядку норм ст. 52 Закону про банкрутство, місцевий суд вказав, що для цього є всі правові підстави та докази у справі, оскільки в Єдиний державний реєстр внесена інформація про відсутність юридичної особи Боржника за своєю юридичною адресою, а кредиторські вимоги, що виникли на підставі векселю, підтверджуються виконавчими документами (у тому числі про відкриття виконавчого провадження). Апеляційним судом вказані висновки були підтримані у повному обсязі.
Однак суд касаційної інстанції не погоджується із наведеними висновками судів, оскільки вони зроблені всупереч та з порушенням норм законодавства про банкрутство.
Так, норми ч. 1 ст. 52 Закону про банкрутство встановлюють особливості щодо підстав для порушення справи про банкрутство відсутнього боржника, які полягають, зокрема у необхідності підтвердження відсутності керівних органів боржника - юридичної особи, за їх місцезнаходженням.
Поряд з цим, необхідність дотримання таких загальних умов щодо порушення справи про банкрутство, визначених нормами ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство, як безспірність кредиторських вимог зберігає свою обов'язковість і при зверненні із заявою про порушення справи про банкрутство за обставин, визначених ст. 52 Закону про банкрутство. Дотримання вказаних умов (як спеціальних, так і загальних) є обов'язковим, відповідно до Закону про банкрутство, при зверненні із заявою про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника, а вказані умови складають предмет спору у відповідній справі про банкрутство.
Як встановили суди попередніх інстанцій, на підтвердження та в обґрунтування виникнення заборгованості Товариства перед ініціюючим кредитором, суди послалися на вексель, копія якого наявна у справі (а.с. 8).
Виходячи з правового аналізу норм ст.ст. 16, 67, 68, 75, 76, 77 Уніфікованого закону про прості векселі та переказні векселі, ст.ст. 4, 7 Закону України "Про обіг векселів в Україні" у разі дослідження правовідносин, що виникли між сторонами за векселем та дослідженні обставин, чи виникли зобов'язання за таким векселем, господарському суду у матеріали справи або для огляду має надаватись оригінал векселю.
Як вже зазначено вище та вбачається із тексту оскаржуваних судових рішень, оригінал згаданого векселю у справу не надавався та судами попередніх інстанцій не досліджувався.
Таким чином, за відсутністю дослідження з боку судів саме оригіналу вказаного векселю, твердження судів про підтвердженність грошових вимог ініціюючого кредитора до Боржника є хибним та не відповідає вимогам ст.ст. 47, 32-34, 43 ГПК України та ст. 1, ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство.
До викладеного також слід додати наступне.
Згідно норм ч. 5 ст. 5 Закону України "Про обіг векселів в Україні" вексель підписується від імені юридичних осіб - власноручно керівником та головним бухгалтером (якщо така посада передбачена штатним розписом юридичної особи) чи уповноваженими ними особами. У разі якщо вексель підписується уповноваженою особою, до тексту векселя включається посилання на внутрішній документ юридичної особи, відповідно до якого уповноважена особа має право підписувати вексель. Підписи скріплюються печаткою.
Між тим із наявної у матеріалах справи копії векселю серії АА 0405040 від 20.08.2012 року жодних підписів не вбачається, а з відтиску печатки не вбачається, від імені кого поставлена така печатка, оскільки відтиск є нерозбірливим.
До того ж, в порушення норм ст.ст. 33, 34, 36 ГПК України, матеріали справи не містять статутні документи Боржника, довідку з Єдиного державного реєстру (лише є витяг), згідно яких можна дослідити та встановити обставини щодо уповноваженої особи, що мала право підписувати вексель від імені Товариства на момент його видачі.
Сервисы для юристов