ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 лютого 2014 року Справа № Б26/161-09 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Полякова Б.М. - головуючого, Коваленка В.М. (доповідач у справі), Короткевича О.Є.,розглянувши касаційну скаргупублічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпрообленерго", м. Дніпропетровськна постанову та ухвалувід 11.11.2013 р. Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.09.2013 р. господарського суду Дніпропетровської областіу справі№ Б26/161-09 господарського суду Дніпропетровської областіза заявою боржникавідкритого акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого машинобудування", м. Кривий Ріг Дніпропетровської областіпровизнання банкрутомліквідаторарбітражний керуючий Аксюк В.В.
представники сторін в судове засідання не з'явилися
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2009 року порушено провадження у справі № Б26/161-09 про банкрутство відкритого акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого машинобудування" (далі - Боржник, Завод) в порядку норм ст. 53 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 р. внесених змін - далі - Закон про банкрутство).
Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 21.03.2013 року Завод був визнаний банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру, а ліквідатором призначено арбітражного керуючого Аксюк В.В.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2013 року (суддя - Камша Н.М.) визнані грошові вимоги публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпрообленерго" (далі-Товариство, Кредитор) до Боржника в сумі 94 571 грн. 35 коп. - 4 черга задоволення, 1 147 грн. - 1 черга задоволення. Решту вимог відхилено.
Не погоджуючись частково із цією ухвалою суду, публічне акціонерне товариство "ДТЕК Дніпрообленерго" звернулося до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2013 року в частині відхилення грошових вимог нарахованої пені в сумі 268 093 грн. 91 коп. та постановити нове рішення, в іншій же частині ухвалу залишити без змін.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.11.2013 року (головуючий суддя - Кузнецов В.О., судді: Павловський П.П., Науменко І.М.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2013 року - без змін.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями попередніх інстанцій, публічне акціонерне товариство "ДТЕК Дніпрообленерго" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати як ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2013 року в частині відхилення грошових вимог нарахованої пені в сумі 268 093 грн. 91 коп., так і постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.11.2013 року та постановити нове рішення, яким задовольнити вимоги Товариства до Боржника в сумі 268 093 грн. 91 коп. пені.
Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм матеріального права, зокрема ст. 526 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 229 Господарського кодексу України, ст.ст.1, 12 Закону про банкрутство, а також норм процесуального права.
Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Частково задовольняючи кредиторські вимоги Товариства до Заводу, місцевий суд вказав, що задоволенню підлягає та частина вимог, що складає нарахування за перевищення договірної величини споживання електроенергії та витрати на сплату судового збору, з визначенням черговості кожної із задоволених вимог. Вимоги ж щодо визнання нарахованих сум пені не підлягають задоволенню, оскільки введений щодо Боржника мораторій на задоволення вимог кредиторів забороняє нарахування пені протягом дії цього мораторію. Підтримуючи вказані висновки, апеляційний суд додав, що пеня та штрафні санкції на поточну заборгованість Боржника не нараховуються.
Однак, суд касаційної інстанції не погоджується із наведеними висновками судів, оскільки вони зроблені із невірним застосуванням норм законодавства про банкрутство, а також без надання належної правової оцінки інших встановлених судами обставин справи.
Так, як було встановлено судами та вказано Товариством в своїй заяві із кредиторськими вимогами до Заводу, спірні суми пені по двох укладених між Заводом та Товариством договорах (в сумі 267 016 грн. 34 коп. та в сумі 1 077 грн. 57 коп.) були нараховані за період, починаючи з 2009 року, коли відносно Боржника вже було порушено провадження у справі про банкрутство. Тобто, виходячи з приписів ст. 1 Закону про банкрутство вказані вимоги є вимогами поточного кредитора, які виникли після порушення щодо Заводу справи про банкрутство.
Касаційний суд зазначає, що до визначених спірних правовідносин слід застосовувати приписи Закону про банкрутство в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 р. внесених змін, оскільки згідно вимог ч. 3 п. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону про банкрутство в редакції Закону України від 22.12.2012 року норми останнього застосовуються до Боржника стосовно правовідносин у його ліквідаційній процедурі - після визнання його банкрутом постановою від 21.03.2013 року.
Спірні ж правовідносини виникли та стосуються періоду нарахування Боржнику пені за період до визнання Заводу банкрутом вказаною постановою.
Відповідно до норм ч. 4 ст. 12 Закону про банкрутство в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 р. внесених змін протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, який вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, зокрема, не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).
При цьому, визначаючи категорію мораторію на задоволення вимог кредиторів та зміст цієї правової категорії, законодавець в ст. 1 вказаного закону конкретизує грошові зобов'язання боржника, на які такий мораторій розповсюджується, в залежності від того, коли виникли такі зобов'язання.
Отже, мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником стосовно якого порушено справу про банкрутство грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Також законодавець згідно норми ст. 1 зазначеного розмежовує кредиторів в залежності від моменту виникнення вимог - на конкурсні (кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство) та поточні (кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство).
Враховуючи ж, що в оскаржуваних судових рішеннях суди встановили та матеріалами справи підтверджується, що спірна сума пені була нарахована Товариством Заводу за період після порушення 12.06.2009 року справи про банкрутство останнього, то факт її нарахування є таким, що відповідає вказаним нормам законодавства та є правомірним.
Цієї правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїх постановах від 25.06.2011 року у справі № 7/221-09, від 07.05.2012 року та від 11.06.2012 року (ч. 1 ст. 11128 ГПК України).
Поряд з цим, встановивши в оскаржуваних судових рішеннях ту обставину, що спірна сума пені Товариством була нарахована з 2009 року, а з відповідними кредиторськими вимогами Товариство звернулось лише в травні 2013 року, суди не врахували наступне.
Нормами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно норм ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Однак, наданому Товариством розрахунку кредиторських вимог в частині нарахованих сум пені (періоду, дати нарахувань) в контексті наведених норм та встановлених обставин суди попередніх інстанцій жодної правової оцінки не надали.
Сервисы для юристов