ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 лютого 2014 року Справа № 908/2879/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоКравчука Г.А.,суддівМачульського Г.М. (доповідач), Полянського А.Г.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавного агентства резерву Українина постановуДонецького апеляційного господарського судувід27.11.2013р.у справі№908/2879/13Господарського судуЗапорізької областіза позовом Державного агентства резерву УкраїнидоДержавного підприємства "Запорізький титано-магнієвий комбінат"проспонукання до виконання умов мирової угодиза участю
- позивача:Брега Т.М. (довіреність від 27.05.2013р.)- відповідача:Лебедюк Ю.А. (довіреність від 09.01.2014р.), -
В С Т А Н О В И В:
Звернувшись у суд з даним позовом, Державне агентство резерву України (далі - позивач) просило зобов'язати Державне підприємство "Запорізький титано-магнієвий комбінат" (далі - відповідач) виконати умови затвердженої ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2007р. мирової угоди, та сплатити на користь Державного агентства резерву України 38 827 930,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не повністю виконав умови мирової угоди і сума, заявлена в позові, залишилась несплаченою, а ухвала Господарського суду міста Києва від 25.07.2007р. про затвердження мирової угоди не була оформлена як виконавчий документ і не містить усіх даних, вказаних в ст.18 Закону України "Про виконавче провадження", а тому вона не може бути виконана в примусовому порядку як виконавчий документ.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 16.09.2013р. (суддя Горохов І.С.) в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 27.11.2013р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Малашкевич С.А., судді Кододова О.В., Мартюхіна Н.О.) це рішення суду першої інстанції скасовано, в задоволенні позову відмовлено з інших мотивів, викладених в постанові.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційного суду та передати справу на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування і порушення судами норм матеріального права.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, вказуючи на законність постанови апеляційного суду, просив її залишити без змін.
Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції виходить з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та попередником відповідача, правонаступником якого відповідно до наказу Міністерства промислової політики України від 17.03.2009р. №200 є відповідач, укладено мирову угоду у справі №42/548т, яка затверджена ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2007р.
Згідно з п.1.1 цієї мирової угоди сторони встановили порядок повернення відповідачем боргу перед позивачем за отримані із державного матеріального резерву товарно-матеріальні цінності на умовах товарного кредиту за договором №229 від 16.10.1996р., укладеного на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 01.07.1996р. №695-17.
Відповідно до пункту 1.2 мирової угоди відповідач взяв на себе зобов'язання сплачувати, на умовах визначених цією угодою, суму боргу за вказаним договором, який складається із вартості отриманих товарно-матеріальних цінностей, відсотків за користування в розмірі 25% облікової ставки НБУ.
Сплата заборгованості за отримані товарно-матеріальні цінності та відсотків за їх користування здійснюється у відповідності із графіком погашення заборгованості (додаток до мирової угоди) за договором №229 від 16.10.1996р. згідно акту звірки заборгованості станом на 01.12.2006р. (пункт 1.3 Мирової угоди у справі №42/548т).
Погашення залишку заборгованості станом на 14.06.2007р. за товарно-матеріальні цінності та відсотків за користування (додаток до Мирової угоди у справі №42/548т) мало здійснюватися з 14.06.2007р. по 31.12.2009р.
Пунктом 2.5 Мирової угоди сторони визначили, що залишок суми боргу станом на 14.06.2007р. становить 63 237 083,55 грн. з ПДВ, з яких 9 239 958,55 грн. - відсотки за користування кредитом, 53 997 125,00 грн. - вартість матеріальних цінностей.
Указом Президента України від 09.12.2010р. №1085/2010 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" Державний комітет України з державного матеріального резерву реорганізовано шляхом перетворення у Державне агентство резерву України (позивач у справі), яке є його правонаступником.
Відповідно до Статуту відповідача, затвердженого наказом Фонду Державного майна України №3057 від 02.07.2012р., відповідач є правонаступником всіх прав та обов'язків Казенного підприємства "Запорізький титано-магнієвий комбінат" (пункт 1.3 Статуту).
01.12.2009р. між сторонами у справі підписано акт звірки взаємних розрахунків від 01.12.2009р. із підтвердженням наявності заборгованості відповідача перед позивачем за договором №229 від 16.10.1996р. в розмірі 38 827 930,00 грн.
За вказаних обставин позивач і звернувся у суд з даним позовом.
Суд першої інстанції відмовляючи в позові своє рішення мотивував тим, що позивач не звертався до органів виконавчої служби, де йому б відмовили у відкритті виконавчого провадження щодо виконання мирової угоди, тому позивачем не доведено, що його право порушене.
Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові з інших підстав, виходив з того, що позивач мав право звертатись до суду з подібним позовом, проте строк позовної давності ним був пропущений, а доводи позивача про те, що загальні правила визначення строку позовної давності не розповсюджуються на вимоги позивача як Державного агентства резерву України відповідно до п.6 ч.1 статті 268 Цивільного кодексу України, не обґрунтовані.
При цьому в основу оскарженої постанови судом апеляційної інстанції покладено висновок про те, що уклавши вказану мирову угоду сторони фактично домолились здійснити заміну первісного зобов'язання, що виникло на підставі договору №229 від 16.10.1996р., новим зобов'язанням (новація), яким і є мирова угода.
Однак з такими висновками не можна погодитись виходячи з наступного.
Згідно із частиною 3 статті 78 Господарського процесуального кодексу України, мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмету позову, що відрізняє її від новації, в якій ніяких обмежень щодо нового зобов'язання Цивільним кодексом не ставиться.
При цьому судами не встановлено, що з укладенням мирової угоди між сторонами виникло нове зобов'язання.
Сервисы для юристов