Постанова ВГСУ від 04.12.2014 року у справі №910/10030/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2014 року Справа № 910/10030/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Кота О.В.суддівКочерової Н.О. Саранюка В.І. - доповідача у справірозглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Атлант" та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4на рішення від та на постанову відгосподарського суду міста Києва 08.08.2014 Київського апеляційного господарського суду 11.11.2014у справі господарського суду№ 910/10030/14 міста Києва за позовом1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Атлант" 2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4доПублічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвест - Імідж"провизнання договору недійснимза участю представників сторін:

від позивача-1 - не з'явилися

від позивача-2 - не з'явилися

від відповідача - не з'явилися

від третьої особи - не з'явилися

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.08.2014 у справі № 910/10030/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2014, відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія "Атлант", Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 (Позивачі) у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із вказаними судовими актами, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Атлант", Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулися з касаційною скаргою, в якій просять Вищий господарський суд України скасувати рішення господарського суду міста Києва від 08.08.2014, постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2014 у справі № 910/10030/14 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Позивачів.

В касаційній скарзі заявники вказують на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема статті 203 Цивільного кодексу України, статей 5, 18 Закону України "Про іпотеку".

Від Позивачів надійшли клопотання про відкладення розгляду справи, які залишені без задоволення колегією суддів Вищого господарського суду України. Саме лише посилання сторони на неможливість представника юридичної особи бути присутнім у судовому засіданні не є перешкодою для розгляду справи по суті, оскільки учасники судового процесу не обмежуються законом у праві направити в судове засідання будь-якого іншого представника.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, на підставі кредитного договору № 51/07 від 05.07.2007, укладеного між Акціонерним комерційним банком "Київ" (Кредитодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвест-Імідж" (Позичальник), Кредитодавець надає Позичальнику кредит для виконання зобов'язань за договором відступлення права вимоги № 1 від 21.06.2007 та на поточні потреби підприємства на наступних умовах: сума кредиту 8 448 814,63 грн.; строк користування кредитом з 05.07.2007 по 04.07.2008 (включно); розмір плати за користування кредитом 17% річних.

23.07.2007 між Акціонерним комерційним банком "Київ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвест-Імідж" укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору, відповідно до якої збільшено ліміт кредиту на 7 765 328,77 грн.

З метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, 30.07.2007 між Акціонерним комерційним банком "Київ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Атлант", Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4, Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвест-Імідж", укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 2767у.

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 договору іпотеки Іпотекодавці передали в іпотеку майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено, а саме: право вимоги на отримання у власність нежилих приміщень культурно-торгівельного центру за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 6 498,60 кв.м. Кожний Іпотекодавець передав майнові права на свою частку, визначену договором про спільну інвестиційну діяльність (просте товариство): - Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Атлант" - 625,58 кв.м., 1й, 6й, 7й поверх (предмет іпотеки № 1); - Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 - 1 021,17 кв.м. 1й, 6й, 7й поверх (предмет іпотеки № 2); Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвест-Імідж" - 4 851,85 кв.м., 1й, 2й, 3й, 4й, 5й, 6й поверх (предмет іпотеки № 3).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Атлант" та Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернулися до господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним іпотечного договору від 30.07.2007.

Судами попередніх інстанцій відмовлено Позивачам у задоволенні позовних вимог. Судові рішення мотивовані нормами статей 203, 215 Цивільного кодексу України, пункту 3 частини 1 статті 18 Закону України "Про іпотеку". Суди зазначають, що в іпотечному договорі наявні всі істотні умови, необхідні для укладення даного виду договору, а саме: відомості про адресу місцезнаходження предмета іпотеки та його площу: АДРЕСА_1, загальна площа 6 498,60 кв.м. та чітко визначені частки кожного з учасників даного договору.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з правовою позицією судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Статтею 7 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 33 Закону України "Про іпотеку", у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що іпотека як правовий інститут виконує забезпечувальну функцію виконання боржником основного зобов'язання, тобто спрямований на те, щоб гарантувати кредитору-іпотекодержателю право на задоволення його вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонами майна за наявності в боржника заборгованості перед кредитором.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: законність змісту правочину, наявність в особи, яка його вчиняє, необхідного обсягу цивільної дієздатності, вільне волевиявлення учасника правочину, відповідність форми вчинення правочину вимогам закону, певна спрямованість правочину.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Таким чином, позивачі, звертаючись із даним позовом до суду та вимагаючи визнати недійсним іпотечний договір від 30.07.2007, зобов'язані довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків.

Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема, річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення (частина 1 статті 576 Цивільного кодексу України)