Постанова ВГСУ від 04.12.2014 року у справі №908/2150/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2014 року Справа № 908/2150/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Ходаківської І.П.суддівФролової Г.М. (доповідача), Яценко О.В. за участю представників:позивачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)відповідачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор"на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.10.14у справі№908/2150/14 господарського суду Запорізької областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Мікротехсервіс"доПублічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор"простягнення 180886,82 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мікротехсервіс" звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" про стягнення 138120,01 грн. заборгованості, 14358,44 грн. пені, 15809,77 грн. інфляційних втрат, 2598,60 грн. 3% річних та 10000,00 грн. судових витрат.

Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки щодо оплати вартості поставленого товару та обґрунтовано, зокрема, приписами статей 526, 625 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" .

Рішенням господарського суду Запорізької області від 29.07.2014 (суддя Топчій О.А.) у справі №908/2150/14 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мікротехсервіс" основний борг у розмірі 138120,01 грн., пеню у розмірі 9425, 27 грн., 3% річних в сумі 2598,60 грн., 15809,77 грн. інфляційних втрат, 2500,00 грн. витрат на послуги адвоката, 3319,07 грн. судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Судове рішення мотивовано, зокрема, тим, що відповідач свої зобов'язання з оплати вартості поставленого товару не виконав, розмір заборгованості підтверджено матеріалами справи. Також судом задоволено позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, водночас у стягненні пені частково відмовлено на підставі приписів частини 6 статті 232 Господарського кодексу України. Також судом частково задоволенні вимоги про стягнення з відповідача судових витрат на послуги адвоката у розмірі 2500,00 грн. з огляду на розумну необхідність витрат для даної справи.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.10.2014 (судді: Слободін М.М. - головуючий, Гончар Т.В., Гребенюк Н.В.) рішення господарського суду Запорізької області від 29.07.2014 у справі №908/2150/14 скасовано частково в частині стягнення 68, 06 грн. пені та в цій частині прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено. В іншій частині рішення у справі залишено без змін. Постанова суду в частині скасування рішення суду першої інстанції мотивована помилковим розрахунком пені, здійсненим судом першої інстанції.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Запоріжтрансформатор" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати в частині стягнення 2500,00 грн. суми судових витрат з оплати послуг адвоката та прийняти в цій частині нове рішення, яким зменшити розмір витрат на правову допомогу, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України, статей 49, 83 Господарського процесуального кодексу України. Заявник вважає, що витрати на послуги адвоката мають бути зменшені з урахуванням розумної необхідності витрат для даної справи.

Відзив на касаційну скаргу не надано.

Заслухавши доповідь судді Фролової Г.М., перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм чинного законодавства та доводи касаційної скарги, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 24.10.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мікротехсервіс" (постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Запоріжтрансформатор" (покупець) було укладено договір поставки №MS 000461, за умовами якого постачальник зобов'язується передати в обумовлені строки покупцю товар, (товари), а покупець зобов'язується прийняти указаний товар та оплатити за нього грошову суму. Згідно з пунктом 2.1 поставці за даним договором підлягає наступний товар: лісоматеріали, пиломатеріали. Загальна кількість товару, яка підлягає поставці, визначається специфікаціями, які є невід'ємними частинами договору (пункт 2.2.). Згідно з пунктом 5.1 договору, ціна товару визначається специфікаціями, які є невід'ємними частинами даного договору. Пунктом 5.4 договору передбачено, що покупець здійснює оплату у розмірі 100% від вартості поставленого товару протягом 30 календарних днів після поставки товару, якщо інше не передбачено в специфікаціях. Відповідно до пункту 6.3.1.1 договору за прострочення виконання зобов'язань за договором винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі 0,1% від ціни невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення.

Також установлено, що на виконання умов договору, позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар згідно з специфікаціями, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними та довіреностями, однак, заборгованість по оплаті поставленого товару у сумі 138120,01 грн. відповідачем оплачена не була. Зазначені обставини сторонами не заперечуються.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Кодексу).

Згідно зі статтею 712 Кодексу за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За приписами статті 610 цього Кодексу порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 Кодексу).

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 625 Кодексу унормовано, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Рішенням господарського суду у даній справі, позов задоволено частково, стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мікротехсервіс" основний борг у розмірі 138120,01 грн., пеню у розмірі 9425, 27 грн., 3% річних в сумі 2598,60 грн., 15809,77 грн. інфляційних втрат, 2500,00 грн. витрат на послуги адвоката, 3319,07 грн. судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Постановою суду апеляційної інстанції рішення у даній справі скасовано частково в частині стягнення 68, 06 грн. пені та в цій частині прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін.

Господарські суди установили факт невиконання відповідачем своїх зобов'язання з оплати вартості поставленого товару, визнали обґрунтованими також і вимоги позовної заяви про стягнення інфляційних втрат, 3% річних; розмір пені, заявлений до стягнення, було перераховано судом апеляційної інстанції, при цьому частково у стягненні пені відмовлено з огляду на приписи статті 232 Господарського кодексу України. Водночас, суди дійшли висновку про часткове стягнення з відповідача судових витрат на послуги адвоката у розмірі 2500,00 грн.

З касаційної скарги вбачається, що судові рішення оскаржуються заявником в частині стягнення 2500,00 витрат з оплати послуг адвоката, які, на думку заявника, є надмірно великими та підлягають зменшенню з урахуванням "розумної необхідності" для даної справи.

За приписами статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат (пункт 6.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").

Судами попередніх інстанцій перевірено відповідність заявленої до стягнення суми з наданим обсягом адвокатських послуг та обмежено даний розмір з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи. За таких обставин, з урахуванням приписів статей 44, 48, 49 Господарського процесуального кодексу України, суди дійшли обґрунтованого висновку про часткове стягнення витрат по сплаті послуг адвоката у сумі 2500 грн.

Доводи, викладені заявником у касаційній скарзі не можуть бути підставою для скасування постанови, оскільки вказаних висновків не спростовують.

З огляду на те, що з'ясування підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі згідно приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про неможливість задоволення касаційної скарги.