ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 квітня 2017 року Справа № 910/14909/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач), Вовк І.В., Селіваненко В.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 28.09.2016 у справі № 910/14909/16 господарського суду міста Києва за позовомпублічного акціонерного товариства "Київенерго" допублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"провизнання недійсним одностороннього правочину,за участю представників
позивача: Халимона С.В.,
відповідача: Чеботарьової І.Г.,
В С Т А Н О В И В :
У серпні 2016 року публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про визнання недійсним одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог.
Рішенням господарського суду міста Києва від 28.09.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2016, позов задоволено повністю. Визнано недійсним односторонній правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог, проведений листом від 01.08.2016 № 26-5035/1.8-16 про припинення зобов'язань публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" перед публічним акціонерним товариством "Київенерго" за договорами від 25.01.2016 № 4439/16-БО-41 в сумі 143 976 517, 74 грн., № 4440/16-БО-41 в сумі 40 266 323, 23 грн., всього на суму 184 242 840, 97 грн. та про припинення зобов'язання шляхом часткового зарахування зустрічних зобов'язань публічного акціонерного товариства "Київенерго" перед публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за договорами від 09.12.2013 № 1245/14-БО-41 у сумі 10 656 827, 23 грн. та № 1246/14-БО-41 у сумі 173 586 013, 74 грн., всього на суму 184 242 840, 97 грн.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові.
В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач листом від 19.07.2016 № 42АУ/6336/7824 повідомив відповідача про необхідність зарахування надмірно сплачених коштів за договорами постачання природного газу від 25.01.2016 № 4439/16-БО-41 в сумі 143 976 517, 74 грн., № 4440/16-БО-41 в сумі 40 266 323, 23 грн., № 4443/16-РО-41 в сумі 562 849, 45 грн., всього 184 805 690, 42 грн. як оплату за договором від 25.01.2016 № 4436/16-ТЕ-41. Вказаний лист відповідач отримав 22.07.2016.
В свою чергу відповідач направив позивачу заяву від 01.08.2016 № 26-5035/1.8-16 про зарахування зустрічних однорідних вимог, в якій зазначив про повне припинення зобов'язань у розмірі 184 242 840, 97 грн., а саме, за договором від 25.01.2016 № 4439/16-БО-41 у сумі 143 976 517, 74 грн. та за договором від 25.01.2016 № 4440/16-БО-41 у сумі 40 266 323, 23 грн. шляхом часткового зарахування зустрічних зобов'язань позивача перед відповідачем на суму 184 242 840, 97 грн., а саме за договором від 09.12.2013 № 1245/14-БО-41 у сумі 10 656 827, 23 грн. та за договором від 09.12.2013 № 1246/14-БО-41 у сумі 173 586 013, 74 грн.
Не погоджуючись з заявою про зарахування зустрічних вимог та посилаючись на те, що вона що суперечить вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим наявні підстави для визнання її недійсною на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, позивач звернувся з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що за наявності заперечень позивача щодо дійсності зобов'язання, його змісту та умов виконання, зазначена у заяві про зарахування вимога в сумі 184 242 840, 97 грн. є спірною та такою, що унеможливлює проведення зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі ст. 601 Цивільного кодексу України.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про відмову у задоволенні позову, проте не з усіх мотивів, викладених в оскаржуваних рішеннях, з огляду на таке.
Приписами ст. 601 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Частиною 3 ст. 203 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
Отже, зарахування можливе при наявності таких умов: зустрічність вимог, тобто сторони беруть участь у двох зобов'язаннях, і при цьому кредитор в одному зобов'язанні є боржником в іншому зобов'язанні; однорідність вимог (гроші, однорідні речі), строк виконання яких настав.
Заява однієї сторони про зарахування зустрічної однорідної вимоги є одностороннім правочином, який має наслідком припинення зобов'язань. Якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є недійсним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання, вона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.
Підставою недійсності правочину, відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятись у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Враховуючи вказане, заява однієї зі сторін про зарахування зустрічних однорідних вимог повинна відповідати загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбаченим ст. 203 Цивільного кодексу України.
Таким чином, вирішуючи даний спір необхідно встановити відповідність вимог, які можуть підлягати зарахуванню, визначеним ст. 601 Цивільного кодексу України умовам.
Так судами обох інстанцій встановлено, що відповідно до умов укладених між сторонами договорів, а саме договорів постачання природного газу від 25.01.2016 № 4439/16-БО-41, № 4440/16-БО-41, № 4443/16-РО-41 та договорів купівлі-продажу природного газу від 09.12.2013 № 1245/14-БО-41 та № 1246/14-БО-41 відповідач не є боржником за жодним із них, оскільки відповідно до умов вказаних договорів зобов'язаний передати у власність позивача природний газ, а позивач зобов'язаний прийняти та оплатити його.
Сервисы для юристов