ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 лютого 2015 року Справа № 904/3546/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Остапенка М.І.,суддів :Гончарука П.А., Стратієнко Л.В.розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕРС" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.11.2014 рокуу справі за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "МЕДХАУЗ СВІС ГМБХ"до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕРС" простягнення коштівВ С Т А Н О В И В:
у травні 2014 року ТОВ "МЕДХАУЗ СВІС ГМБХ" звернулось до господарського суду з позовом, у якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просило стягнути з ТОВ "ЛЕРС" 70 934,54 грн. заборгованості за товар, 543,05 грн. 3 % річних, 3 372,60 грн. пені та 5 236,80 на відшкодування втрат внаслідок інфляції.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 17.07.2014 року позов задоволено. Стягнуто з відповідача 70 934,54 грн. заборгованості, 543,05 грн. 3 % річних, 3 372,60 грн. пені, 5 236,80 втрат внаслідок інфляції та 1 827 грн. судових витрат.
За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.11.2014 року рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін.
Постановлені у справі судові рішення оскаржено у касаційному порядку й ухвалою Вищого господарського суду України від 04.02.2015 року порушено касаційне провадження у справі за касаційною скаргою відповідача, у якій він посилається на порушення судами матеріальних та процесуальних норм, і просить судові рішення скасувати, постановивши нове рішення, яким у позові відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Статтями 525, 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За приписами ст. 692, ст. 694 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, зокрема у разі продажу товару в кредит, з відстроченням або з розстроченням платежу.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами обох інстанцій, відносини сторін врегульовані договором поставки № 72ДН від 14.05.2012 року, за умовами якого ТОВ "БІОНАЙМ УКРАЇНА" (постачальник) зобов'язалось постачати ТОВ "ЛЕРС" (покупець) непродовольчі товари відповідно до поданого покупцем замовленням, а покупець зобов`язується прийняти та своєчасно оплатити його вартість (п. 1.1 договору).
Відповідно до п. 1.2. договору предметом даного договору є товари, що визначені у відповідних супровідних документах (накладних, товарно-транспортних накладних, тощо), які є невід`ємною частиною цього договору.
Пунктами 4.4., 4.4.1. договору, в редакції Протоколу узгодження розбіжностей до договору передбачено, що покупець сплачує за поставлений йому товар через кожні 30 календарних днів з моменту першої поставки такого товару по мірі його реалізації третім особам (в тому числі кінцевому споживачу), при цьому сума оплати за поставлений товар розраховується на підставі звіту за реалізований товар, який покупець надає постачальнику за його вимогою.
Пунктом 4.5. договору, у редакції Протоколу узгодження розбіжностей визначено, що у разі нереалізації покупцем поставленого постачальником товару протягом 180 календарних днів з моменту його постачання покупець зобов'язаний за першою вимогою постачальника повернути йому увесь поставлений та не реалізований товар протягом семи календарних днів з моменту пред'явлення такої вимоги. У разі якщо покупець не повернув поставлений товар на вимогу постачальника, покупець тим самим підтверджує, що поставлений йому товар був повністю реалізований, та зобов'язується сплатити постачальнику його вартість.
Відповідно до п. 5.5. договору, у випадку відсутності у покупця грошових коштів для оплати поставленого товару або якщо товар не користується широким попитом у кінцевих споживачів, за наявності згоди постачальника та належного стану товару (в тому числі його пакування), поставлений товар може бути повернуто постачальнику.
За порушення строків оплати товару відповідач сплачує 3 % річних, а у разі, якщо прострочка платежів складає більше двох місяців додатково сплачує пеню за кожен день прострочки, але не більше ніж за календарний рік (п. п. 5.3, 5.4 договору).
Зазначений договір укладено на період до 31.12.2012 року з можливістю продовження строку його дії на наступний період, за мовчазною угодою на це учасників.
Договором також передбачено, що цей договір може бути розірваний постачальником достроково в односторонньому порядку. При цьому постачальник повинен повідомити покупця про дострокове одностороннє розірвання договору за тридцять календарних днів. У випадку розірвання постачальником договору у порядку, передбаченому цим пунктом договору, покупець зобов'язаний остаточно розрахуватись з постачальником та повернути йому увесь поставлений та не реалізований товар протягом семи календарних днів з моменту пред'явлення такої вимоги.
Перевіряючи дотримання кожною із сторін своїх зобов'язань судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 14.05.2012 року по 13.02.2014 року позивач поставив, а відповідач прийняв без зауважень товар на суму 290 652,88 грн., з яких сплатив 160 008,40 грн. та повернув товар позивачу на суму 54 709,94 грн., внаслідок чого, на час розгляду справи судом першої інстанції у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 70 934,54 грн., що підтверджується видатковими накладними та банківськими виписками, і останнім не оспорювалось.
За таких обставин та враховуючи, що письмові вимоги про повернення товару відповідач не задовольнив, господарський суд першої інстанції та апеляційний господарський суд прийшли до правильного висновку щодо правомірності вимог про стягнення його вартості, обґрунтовано постановили про стягнення 70 934,54 грн. боргу і підстав для зміни чи скасування судових рішень у цій частині за наведених у касаційній скарзі мотивів судова колегія не вбачає.
Втой же час судові рішення у частині стягнення 543,05 грн. 3 % річних, 3 372,60 грн. пені та 5 236,80 грн. інфляційних втрат не можуть залишатись без змін з огляду на наступне.
Як зазначається у заяві про обґрунтування позову № 168 від 04.06.2014 року (т. 1 а.с. 33-34) предметом спору є заборгованість, яка виникла внаслідок неплатежів за товар, який відповідач отримав у період з 18.11.2013 року по 13.02.2014 року та частково за товар, отриманий 21.10.2013 року.
Зазначене, з урахуванням умов договору про те, що відповідачу надавалось 180 днів на реалізацію товару, а платежі повинні здійснюватися на протязі 30 днів після продажу товару зобов`язувало суд визначити строки виникнення у відповідача грошових зобов`язань по кожній партії товару, а відповідно і період існування заборгованості перед позивачем.
Але зазначене судом не з`ясувалось, висновків щодо цього судові рішення не містять, а тому посилання суду першої інстанції та апеляційної інстанції на правомірність вимог про притягнення відповідача до відповідальності за порушення грошових зобов`язань не можна визнати такими, що ґрунтуються на повно та всебічно перевірених матеріалах справи, яким дана належна правова оцінка.
За таких обставин судові рішення у цій частині не можуть залишатись без змін підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий судовий розгляд під час якого суду необхідно врахувати наведене, повно та всебічно з'ясувати дійсні обставини справи, дати їм належну правову оцінку, і у залежності від встановленого, постановити законне та обґрунтоване рішення, керуючись ст. ст. 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Сервисы для юристов