Постанова ВГСУ від 03.11.2015 року у справі №909/34/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2015 року Справа № 909/34/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Катеринчук Л.Й. (головуючого-доповідача), Короткевича О.Є., Куровського С.В.розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4на постанову та рішення Львівського апеляційного господарського суду від 24.04.2015 року господарського суду Івано-Франківської області від 18.03.2014 рокуу справі господарського суду№ 909/34/14 Івано-Франківської областіза позовомОСОБА_4до ТОВ "Завод "Техмаш"про стягнення заборгованої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на загальну суму 22 011, 33 грн.за відсутності явки в судове засідання представників сторін,

В С Т А Н О В И В :

ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 13.01.2014 року порушено провадження у справі №909/34/14 за позовом ОСОБА_4 (далі - позивачка) до ТОВ "Завод "Техмаш" (далі - відповідач) про стягнення заборгованої заробітної плати на суму 2 631, 53 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.03.2013 року по 18.03.2014 року на суму 19 379, 80 грн. (з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 18.03.2014 року за вх. №3783/14 від 18.03.2014 року), справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 28.01.2014 року, яке неодноразово відкладалося ухвалами суду (том 1, а.с. 1, 4 - 26, 29, 41, 48, 49).

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 18.03.2014 року (суддя Рочняк О.В.) позов задоволено частково, стягнено з відповідача на користь позивача 1 268, 19 грн. заборгованості по виплаті заробітної плати, припинено провадження в частині стягнення 1 363, 34 грн. заборгованості по виплаті заробітної плати, в решті позовних вимог відмовлено, стягнено з відповідача в доход Державного бюджету України 1 827 грн. судового збору (том 1, а.с. 73 - 74).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивачка звернулася до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила частково скасувати рішення суду першої інстанції від 18.03.2014 року та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги, мотивуючи порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права та невідповідністю його висновків фактичним обставинам справи.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.04.2015 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Гриців В.М., судді: Давид Л.Л., Кордюк Г.Т.), з врахуванням ухвали про виправлення описки від 10.07.2015 року, апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення господарського суду Івано-Франківської області від 18.03.2014 року у даній справі - без змін (том 1, а.с. 111 - 114, 116).

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, позивачка звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову апеляційного суду від 24.04.2015 року в цілому та частково рішення суду першої інстанції від 18.03.2014 року, прийняти у справі нове рішення про задоволення позовних вимог, аргументуючи порушенням судами попередніх інстанцій положень статті 55 Конституції України, статей 47, 49, 115 - 117, 233, 235, 2371, 238 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), статті 2 Закону України "Про оплату праці", статті 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України №4212-VІ від 22.12.2011 року, чинній з 19.01.2013 року, положення якого застосовуються в процедурі банкрутства підприємства-відповідача) (далі - Закон про банкрутство), пункту 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року (зі змінами та доповненнями).

Скаржниця зазначила про незаконність припинення судом першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 1 363, 34 грн. заборгованості по заробітній платі з підстав її включення до реєстру вимог кредиторів у справі №909/244/13-г про банкрутство відповідача, так як в межах зазначеної справи про банкрутство спір між відповідачем-роботодавцем та позивачкою, як звільненим працівником, щодо виплати їй заробітної плати не вирішувався і рішення по суті даного спору судом не приймалося. Також, позивачка доводить помилковість висновків судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при її звільненні за період з 14.03.2013 року по 18.03.2014 року на суму 19 379, 80 грн., як таких, що заявлені передчасно (до моменту проведення відповідачем фактичного розрахунку з позивачкою по заробітній платі), оскільки такі висновки судів не узгоджуються з положеннями Конституції України щодо гарантування захисту прав і свобод людини і громадянина у судовому порядку, статтями 47, 116, 117 КЗпП України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 24.04.2015 року та рішення суду першої інстанції від 18.03.2014 року на предмет повноти встановлених обставин справи та правильності їх юридичної оцінки, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до частини 1 статті 55 та частини 1 статті 64 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

При цьому, розглядаючи конституційне звернення громадянин громадян ОСОБА_5, ОСОБА_6 та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води), Конституційний Суд України зазначив про те, що частину 1 статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене. Частину 2 статті 124 Конституції України необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (рішення Конституційного Суду України №9-зп від 25.12.1997 року).

Відповідно до частин 1, 7 статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з частиною 1 статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Положеннями статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Статтею 28 Закону України "Про оплату праці", у разі банкрутства підприємства чи ліквідації його у судовому порядку зобов'язання перед працівниками такого підприємства щодо заробітної плати, яку вони повинні одержати за працю (роботу, послуги), виконану у період, що передував банкрутству чи ліквідації підприємства, виконуються відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Положеннями статті 17 Закону про банкрутство в редакції, чинній з 19.01.2013 року, передбачено, що у разі якщо до боржника, щодо якого порушена справа про банкрутство, пред'явлений позов, який ґрунтується на грошових зобов'язаннях боржника, що виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, суди мають у встановленому процесуальним законом порядку приймати такі позовні заяви і вирішувати спір за цією вимогою по суті за правилами позовного провадження до офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство. Після офіційного оприлюднення відповідного оголошення суд, який розглядає позовні вимоги конкурсних кредиторів до боржника, має зупинити позовне провадження та роз'яснити позивачу зміст частини 4 статті 23 цього Закону, зазначивши про це в ухвалі або в протоколі судового засідання. У разі звернення позивача із заявою про визнання його грошових вимог до боржника у справі про банкрутство після винесення ухвали господарського суду за результатами розгляду цих вимог позовне провадження підлягає припиненню на підставі пункту 2 частини 1 статті 80 ГПК України. Положення частин першої - четвертої цієї статті не застосовуються до позовів за вимогами кредиторів, на які не поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до частини 5 статті 19 Закону про банкрутство в редакції, яка діє з 19.01.2013 року, мораторій на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати.

Відтак, позовні вимоги про виплату заробітної плати не можуть бути припинені розглядом з посиланням на їх визнання та включення до реєстру вимог кредиторів боржника, оскільки такі вимоги можуть бути задоволені шляхом їх примусового виконання за рішенням суду органами виконавчої служби за наявності коштів на рахунку боржника як ті, на які не поширюється дія мораторію у справі про банкрутство.

Згідно з частиною 1 статті 33 та частиною 1 статті 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 30.12.2013 року шляхом направлення поштового відправлення ОСОБА_4 звернулася до господарського суду з позовом про стягнення з ТОВ "Завод "Техмаш" заробітної плати на суму 2 718, 73 грн., невиплаченої їй при звільненні з посади завідуючої медпунктом ТОВ "Завод "Техмаш" за власним бажанням згідно статті 38 КЗпП України на підставі наказу №15-к від 13.03.2013 року, про що зроблено запис у її трудовій книжці, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.03.2013 року по 30.12.2013 року на суму 15 549, 80 грн. (том 1, а.с. 4 - 26, 53).

Судами встановлено обставини подання позивачкою заяви про уточнення позовних вимог від 18.03.2014 року, згідно з якою позовні вимог в частині стягнення заборгованості по заробітній платі зменшено до 2 631, 53 грн., а в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - збільшено до 19 379, 80 грн., розрахувавши його суму станом на 18.03.2014 року - на час розгляду справи судом (том 1, а.с. 49).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, відповідач не заперечує факту існування у нього заборгованості з виплати заробітної плати перед звільненим працівником ОСОБА_4 в розмірі 2 631, 53 грн. станом на 17.03.2014 року, що підтверджується довідкою ТОВ "Завод "Техмаш" за підписом керуючого санацією Хлібейчука І.М. та головного бухгалтера Побережник І.С. (том 1, а.с. 51).

Судами встановлено, що ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 26.03.2013 року порушено провадження у справі №909/244/13-г про банкрутство ТОВ "Завод "Техмаш"; ухвалою попереднього засідання господарського суду від 27.06.2013 року визнано грошові вимоги кредиторів боржника, зокрема, вимоги щодо виплати заробітної плати на загальну суму 1 681 607, 01 грн., в тому числі персонально - ОСОБА_4 на суму 1 363, 34 грн., та включено їх до реєстру вимог кредиторів у першу чергу задоволення; справа про банкрутство підприємства-відповідача перебуває на стадії санації, введеної ухвалою суду від 18.11.2013 року строком на 4 місяці, керуючим санацією боржника призначено арбітражного керуючого Хлібейчука І.М. (том 1, а.с. 20 - 25, 42 - 44, 56, 57 - 64).