Постанова ВГСУ від 03.10.2016 року у справі №910/104/2013

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2016 року Справа № 910/104/2013 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Барицької Т.Л.,суддів:Губенко Н.М., Іванової Л.Б.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Українина постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2016та на ухвалугосподарського суду міста Києва від 15.03.2016за скаргоюПублічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"на діївідділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Україниу справі№910/104/2013 господарського суду міста Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"доПриватного акціонерного товариства "Автомобільна група "Віпос"простягнення заборгованості за генеральною кредитною угодою в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача повідомлений, але не з'явився;

- відповідача Боліщук Р.А.;

- ДДВС МЮУ Зварич Р.М.;

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.03.2016 у справі №910/104/2013 (судді: Ващенко Т.М., Пригунова А.Б., Босий В.П.), залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2016 (судді: Лобань О.І., Тищенко А.І., Федорчук Р.В.), частково задоволена скарга Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (надалі банк) на дії відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; згідно з ухвалою місцевого господарського суду визнано незаконними дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С.В. при винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження №43700110 від 01.12.2015; визнано недійсною постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С.В. від 01.12.2015 про закінчення виконавчого провадження ВП №43700110 з виконання наказу господарського суду міста Києва від 29.07.2013 №910/104/2013; в іншій частині скарги відмовлено.

До Вищого господарського суду України із касаційною скаргою на вказані судові акти звернувся Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (скаржник); в касаційній скарзі просить ухвалу та постанову скасувати з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Сторони належним чином були повідомлені про час та місце розгляду даної справи, проте банк (позивач) не скористався своїм правом бути присутнім у судовому засіданні.

03.10.2016 в судовому засіданні представник скаржника та представник Приватного акціонерного товариства "Автомобільна група "Віпос" (відповідача/боржника у виконавчому провадженні) підтримали доводи касаційної скарги, просили скасувати оскаржувані судові рішення.

Ознайомившись з матеріалами та встановленими судами попередніх інстанцій обставинами, перевіривши повноту їх встановлення та правильність юридичної оцінки судами попередніх інстанцій, дотримання ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що рішенням господарського суду міста Києва від 11.07.2013 задоволений позов банку (позивача) до відповідача (боржника) та стягнуто з останнього 2 411 802,43 євро, що становить еквівалент 24 700 233,41 грн. по курсу НБУ станом на 11.07.2013, заборгованість по відсотках у розмірі 94 496,25 євро, що становить еквівалент 967 773,89 грн. по курсу НБУ станом на 11.07.2013 та у розмірі 10 519,38 доларів США, що становить еквівалент 84 081,40 грн. по курсу НБУ станом на 11.07.2013, пеню у розмірі 134 197,36 грн. за кредитними договорами, укладеними між позивачем та відповідачем в рамках генеральної кредитної угоди та судовий збір у розмірі 64 380,00 грн.

29.07.2013 на виконання вказаного рішення господарським судом міста Києва було видано відповідний наказ.

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби України від 16.06.2014 ВП №43700110 відкрито виконавче провадження з виконання вказаного наказу.

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби України від 01.12.2015 ВП №43700110 закінчено виконавче провадження з виконання наказу господарського суду міста Києва від 29.07.2013 на підставі п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження". При цьому, у вказаній постанові зазначено, що боржником в самостійному порядку перераховано стягувачу кошти в сумі 8 149 147,83 грн., залишок заборгованості в сумі 17 717 436,83 грн. надійшов на спеціальний рахунок з обліку депозитних сум Міністерства юстиції України та в подальшому перераховано на рахунок стягувача, як повне погашення заборгованості.

Стягувач (банк), не погоджуючись із вказаною постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби України від 01.12.2015 ВП №43700110 про закінчення виконавчого провадження, звернувся до місцевого господарського суду із скаргою на дії старшого державного та про визнання недійсною вказаної постанови. В обґрунтування вказаної скарги, банк посилається на те, що оскільки кредит видавався позичальнику в іноземній валюті, і мав повертатися теж в іноземній валюті, як передбачено умовами кредитного договору, та встановлено рішенням суду у даній справі, на виконання якого був виданий наказ, також з боржника було стягнуто заборгованість в іноземній валюті з переведенням її в гривневий еквівалент на дату винесення рішення, тому, виконання боржником судового рішення згідно з відповідним наказом, а саме: сплата грошових сум у гривні в розмірі, визначеному на дату винесення рішення як еквівалент наявної у боржника заборгованості в іноземній валюті і майже через півтора року після видання наказу, не може вважатися повним та фактичним виконанням судового рішення, оскільки відбулася зміна курсу гривні до іноземних валют, а тому, у державної виконавчої служби були відсутні правові підстави для закриття виконавчого провадження та винесення відповідної постанови.

Згідно з приписами ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити проценти.

У статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" закріплені вимоги до виконавчого документу, зокрема, у виконавчому документі зазначається резолютивна частина рішення.

Пленум Верховного Суду України в абзаці третьому пункту 14 постанови від 18 грудня 2009 року N 14 "Про судове рішення у цивільній справі" роз'яснив, що суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192, частина третя статті 533 Цивільного кодексу України, Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").

Крім того, згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в Узагальненні судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з кредитних правовідносин від 07.10.2010, не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором чи договором банківського вкладу в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті.

Водночас у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення (абз. 2 п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009).

Як вказувалося вище, встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, рішенням господарського суду у даній справі з відповідача стягнуто заборгованість за кредитними договорами (а також інші нарахування за порушення виконання умов кредитних договорів) у валюті, в якій надавалися кредитні кошти (євро та долари) з перерахуванням їх у гривню відповідно до курсу Національного Банку України на дату прийняття судового рішення.

Статтею 115 ГПК України передбачено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому цим кодексом та Законом України "Про виконавче провадження".

За практикою Європейського суду з прав людини, право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду (Рішення у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження" (далі - Закон).

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини другої статті 11 Закону державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.