ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 вересня 2015 року Справа № 922/5994/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіДобролюбової Т.В.суддівГоголь Т.Г. (доповідач), Дроботової Т.Б.розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін: позивача, відповідача: не з'явились, повідомлені належно,
касаційну скаргуХарківської міської ради на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 03.06.15у справі№922/5994/14 Господарського суду Харківської областіза позовомХарківської міської радидоПриватного підприємства "Приватна виробнича фірма "Фактор"простягнення 35066,78 грн.
Харківська міська рада звернулася до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватного підприємства "Приватна виробнича фірма "Фактор" про стягнення з нього 35066,78 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди (неодержаного доходу) згідно з розрахунком величини пайового внеску виконаного за показниками опосередкованої вартості будівництва. Позивач наголошував на тому, що відповідач, в порушення вимог статті 40 України "Про регулювання містобудівної діяльності", не уклав з радою договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста та не сплатив пайового внеску на соціально-економічний розвиток міста Харкова. Він вважав, що внаслідок неукладання замовником договору на пайову участь у розвитку інфраструктури міста та несплати останнім пайового внеску до місцевого бюджету територіальній громаді міста завдано збитків у вигляді упущеної вигоди (неодержаного доходу) у спірній сумі. Позов обґрунтований приписами статей 173, 174, 224, 225 Господарського кодексу України, статей 3, 11, 14, 16, 22, 623 Цивільного кодексу України, статей 2, 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статей 2, 7, 10, 27 Закону України "Про місцеве самоврядування".
Рішенням Господарського суду Харківської області від 23.02.15 (суддя Кухар Н.М.) у позові відмовлено. Місцевий господарський суд виходив з того, що спірні правовідносини засновані на владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а отже вони не регулюються цивільним законодавством, і це унеможлювлює притягнення відповідача до цивільної відповідальності у вигляді стягнення з нього збитків за невиконання цивільного зобов'язання. Суд також вказав про те, що міська рада не є суб'єктом господарювання, який може одержувати прибуток, а відтак і не може звертатися з позовом про стягнення упущеної вигоди.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.06.15 (судді: Здоровко Л.М., Плахов О.В., Шутенко І.А.) перевірене рішення місцевого господарського суду залишено без змін. Апеляційний господарський суд виходив з того, що договір пайової участі між сторонами у справі не укладався; що розмір та строк сплати пайового внеску сторонами не визначався; що заявлена до стягнення сума збитків є недоведеною.
До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулася Харківська міська рада, яка просить рішення і постанову у справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду. Скаржник вважає, що судами порушені приписи статей 16, 22, 623 Цивільного кодексу України, статей 224, 225 Господарського кодексу України, статей 9, 71 Бюджетного кодексу України, статей 35, 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статей 4, 27, 60, 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 42, 42, 43 Господарського процесуального кодексу України. Рада вказує на те, що укладання договору на пайову участь у розвитку інфраструктури міста та сплата пайового внеску є обов'язковими у силу приписів законодавства; що внаслідок неукладання замовником договору та несплати останнім пайового внеску до місцевого бюджету територіальній громаді міста завдано збитків у вигляді упущеної вигоди у спірній сумі. Скаржник наголошує на доведеності матеріалами справи факту понесення спірних збитків і їх розміру; протиправної поведінки відповідача, а також причинного зв'язку між такою поведінкою і збитками. Міська рада також зазначає, що нею вживалися усі можливі заходи, спрямовані на одержання коштів пайової участі та неодноразово скеровувалися відповідачеві проекти договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова, втім останній ухилився від його укладання.
Від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та розглянути справу за відсутності його представників.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів законодавства, відзначає наступне.
Господарськими судами установлено, що Приватне підприємство "Приватна виробнича фірма "Фактор" (відповідач) є замовником будівництва об'єктів (навіс зупинки громадського транспорту з вбудованими павільйонами торгівлі, зі зносом старих павільйонів) розташованих на вул. Героїв праці (ріг вул. Академіка Павлова) в м. Харкові. Вказані об'єкти були прийняті в експлуатацію, що підтверджується декларацією про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованої Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області від 25.03.14 №ХК 142140830563. Господарські суди також установили, що позивач - Харківська міська рада неодноразово зверталася до відповідача з вимогами про необхідність укладання договору на участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста і направляла останньому проекти договору. Проте, відповідач договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста з радою не уклав; пайового внеску не сплатив. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Харківської міської ради про стягнення з Приватного підприємства "Приватна виробнича фірма "Фактор" 35066,78 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди (неодержаного доходу) згідно з розрахунком величини пайового внеску виконаного за показниками опосередкованої вартості будівництва. Ухвалюючи судові акти у справі, господарські суди дійшли висновку про необґрунтованість позову. Втім такі висновки господарських судів визнаються передчасними з огляду на таке. Правові та організаційні основи містобудівної діяльності визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. За приписами статті 40 названого Закону замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій. У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності. Встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати, зокрема, 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для нежитлових будівель та споруд. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Істотними умовами договору є: розмір пайової участі; строк (графік) сплати пайової участі; відповідальність сторін. Невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором. Кошти, отримані як пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту. З матеріалів справи убачається, що на виконання вказаного Закону, рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 09.11.11 №804 затверджений порядок пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Харкова (із подальшими змінами згідно з рішенням від 22.05.13 №319). Цим Порядком також передбачено, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки в місті Харкові, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, крім випадків, передбачених законодавством та вказаним Порядком. При цьому, пайова участь замовника полягає у перерахуванні до бюджету міста Харкова коштів на створення і розвиток його інфраструктури. Для укладання такого договору замовник зобов'язаний звернутися із заявою до Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради не пізніше, ніж за 30 календарних днів до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова укладається не пізніше 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладання, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Отже, зобов'язання відповідача укласти договір пайової участі передбачено наведеними нормами та вказаним Порядком, а обов'язок здійснити таке звернення до органів місцевого самоврядування у визначені строки, покладається саме на замовника, у даній справі - на Приватне підприємство "Приватна виробнича фірма "Фактор". При цьому, строк визначений вказаним Законом та Порядком для укладення договору пайової участі, встановлений для добровільного виконання стороною вказаного обов'язку. Таким чином, у розумінні зазначеного, Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачає обов'язок усіх замовників прийняти участь у створенні і розвитку інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури, крім тих, які цим законом звільнені від участі у створенні інфраструктури. Між тим, як вже зазначалося, і це було установлено судами, відповідач ухилився від укладання з позивачем договору про пайову участь у розвитку інфраструктури міста; пайового внеску, як того вимагають приписи наведеного законодавства, не сплатив, хоча позивач неодноразово звертався з вимогами про необхідність укладання договору, із долученням його проекту, та про перерахування такого внеску. Позивач у даній справі просив стягнути з відповідача 35066,78 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди (неодержаного доходу) згідно з розрахунком величини пайового внеску виконаного за показниками опосередкованої вартості будівництва. Відповідно до частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Статтею 224 Господарського кодексу України унормовано, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Згідно з приписами статі 225 названого Кодексу до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною. Частиною 4 статі 623 Цивільного кодексу України передбачено, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення як то: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди. За відсутності хоча б одного з цих елементів така відповідальність не настає. Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначення реальності неодержаних доходів враховуються заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання. Проте, ухвалюючи судові акти у справі, господарськими судами попередніх інстанцій наведене було залишене поза увагою; суди не дослідили питання наявності чи відсутності повного складу правопорушення в діях відповідача, тобто умов та підстав цивільно-правової відповідальності останнього. Так, упродовж розгляду спору, позивач наголошував на факті понесення ним спірних збитків та доведеності їх розміру; протиправності поведінки відповідача; причинному зв'язку між такою поведінкою і збитками; вини відповідача. Міська рада також зазначала, що нею вживалися усі можливі заходи, спрямовані на одержання коштів пайової участі; що відповідач (забудовник) ухилився від покладеного на нього спеціальним законом обв'язку укласти договір на пайову участь у розвитку інфраструктури міста та перерахувати такий внесок. В свою чергу, заперечуючи проти позовних вимог, відповідач наголошував на тому, що спірна сума збитків є недоведеною та ґрунтується на умовних припущеннях про можливість отримання позивачем доходу в результаті випадкового збігу обставин, а отже, відсутні усі складові для покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування заявлених збитків. Проте, вказані доводи, як того вимагають приписи статті 43 Господарського процесуального кодексу України, судами обох інстанцій у повному обсязі перевірені не були. У розумінні приписів статті 84 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин тощо. Судові рішення наведеним вимогам не відповідають. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий розгляд до Господарського суду Харківської області, а касаційна скаргу задовольняється.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.06.15 у справі №922/5994/14 і рішення Господарського суду Харківської області від 23.02.15 скасувати. Справу скерувати на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.
Касаційну скаргу Харківської міської ради задовольнити.
Головуючий суддя Т.Добролюбова
Судді Т.Гоголь
Т.Дроботова
Сервисы для юристов