ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 вересня 2014 року Справа № 910/429/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоПрокопанич Г.К.,суддів :Татькова В.І. (доповідача), Шевчук С.Р.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 01.07.2014 р.та на рішеннягосподарського суду міста Києва від 28.03.2014 р.у справі№ 910/429/14 господарського суду міста Києваза позовом Публічного акціонерного товариства "ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО" (надалі - Товариство)доДержавного агентства резерву України (надалі - Агентство)прозобов'язання (спонукання) укласти договірза участю представників: від позивача- Лозовицький М.С., дов. № 227 від 27.12.2013 р.від відповідача- Жабокрицька В.а., дов. № 1933/0/4-14 від 23.05.2014 р.
В С Т А Н О В И В:
У січні 2014 року Товариство звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Агентства та просило суд визнати укладеним між Товариством та Агентством договір, відповідно до умов якого Агентство зобов'язується документально оформити передачу вимушено використаного товару (вугілля ДГР 0-200 в кількості 209 776,74 тонн), а Товариство зобов'язується оплатити його вартість, яка становить 11 696 228,93 грн., без ПДВ і відсотки за користування в сумі 11 696 228,93 грн. та який діє до 01.01.2023 р.
Рішенням господарського суду міста Києва від 28.03.2014 р. (суддя Отрош І.М.) в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2014 р. (головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.) рішення господарського суду міста Києва від 28.03.2014 р. залишено без змін.
Не погоджуючись з прийнятими рішенням та постановою, Товариство звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти рішення про задоволення позовних вимог, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що подана касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій на підставі поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 23.01.1998 р. № 73-2 02 лютого 1998 року між Державним комітетом України по матеріальних резервах та Відкритим акціонерним товариством "Західенерго" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "ДТЕК Західенерго") було укладено договір № 7 щодо отримання в порядку тимчасового позичання матеріальних цінностей, в тому числі вугілля марки ДГР 0-200 в кількості 243 132,040 тонн, що оформлено нарядом на відпуск № 2-7/9 від 02.02.1998.
На підставі листа Міністерства палива та енергетики України № 1-49/1 від 21.01.2000 р. про тимчасове використання електростанціями палива держрезерву, в період 1997 - 2000 рр. ТЕС ВАТ "Західенерго" використали вугілля марки ДГР 0-200, який був закладений на зберігання, у зв'язку з критичною ситуацією, яка склалась в період 1997-2000 роках щодо виробництва та постачання електричної енергії підприємствам, установам та населенню, для недопущення кризової ситуації.
28 грудня 2002 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 2045 "Про погашення заборгованості та впорядкування розрахунків підприємства електроенергетики з Державним комітетом з державного матеріального резерву України", відповідно до якої, Держрезерву доручено оформити відпуск з державного резерву підприємствам електроенергетики органічного палива та взяти до відома, що підприємства електроенергетики укладуть угоди з Держрезервом, в тому числі і за Постановою КМУ № 73-2 від 23.01.1998 р. про реструктуризацію заборгованості за відпущене їм органічне паливо до 01.01.2023 р.
Судами встановлено, що на виконання Постанови КМУ від 28.12.2002 р. № 2045 між відповідачем та позивачем був укладений договір № юр-7-1/177-2003 від 25.02.2003 р. щодо повернення до державного резерву отриманого за договором від 02.02.1998 р. № 7 вугілля в кількості 456,1 тис. тонни, або сплати його вартості в сумі 29 651 364,48 грн. Зазначена заборгованість за даним договором була повністю сплачена позивачем.
Відповідно до акту звірки наявності вугілля станом на 01.01.2003 за Ладижинською ТЕС обліковувалось 618 928,74 тонни вугілля державного резерву, в тому числі 243 132,04 тони марки ДГР-0-200.
Як з'ясовано судами, нестача зазначеної кількості вугілля та його самовільне використання на Ладижинській ТЕС встановлені у акті перевірки наявності вугілля державного резерву від 06.08.2005.
Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач послався на те, що у листопаді 2012 року він звертався до відповідача з пропозицією підписати договір про передачу товару у кількості 209 776,74 тонн на суму 11 696 228,93 грн., однак відповідач без достатніх правових підстав ухиляється від укладення з ним договору щодо відпуску та повернення вимушено використаного вугілля марки ДГР 0-200. На його думку, враховуючи вимоги Постанови Кабінету Міністрів України № 2045, Акт державного планування та вимоги діючого законодавства, укладення цього договору є обов'язковим для сторін у справі.
У відзиві на позовну заяву, відповідач послався на те, що заборгованість за договором № 7 від 02.02.1998 р. за період з 2006 по 2011 рік позивачем повністю погашена. За посиланням відповідача, вугілля державного резерву, який обліковується за Ладижинською ТЕС в кількості 209 776,74 тонн марки ДГР 0-200, вважається самовільно відчуженим і не є дебіторською заборгованістю у відповідності до постанов Кабінету Міністрів України №№ 2045, 73-2. Відповідач зазначає, що між сторонами не були погоджені істотні умови договору (такі як кількість, ціна, порядок розрахунків, строк дії договору). На підставі викладеного, відповідач вважає, що правових підстав для задоволення позову про зобов'язання його укласти з позивачем договір про повернення вимушено використаного вугілля марки ДГР 0-200, в даному випадку немає.
На підставі наведеного та встановлених обставин у справі суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог.
Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитися з такою позицією місцевого та апеляційного господарських судів з огляду на таке.
Як вже зазначалось, судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 23.01.1998 № 73-2 02 лютого 1998 року між Державним комітетом України по матеріальних резервах та Відкритим акціонерне товариство "Західенерго" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "ДТЕК Західенерго") було укладено договір № 7 на отримання в порядку тимчасового позичання матеріальних цінностей, з наступним поверненням до 01.10.1998 р. Вугілля державного резерву поставлявся на електростанції ВАТ "Західенерго", в тому числі і на Ладижинську ТЕС в кількості 243 132,040 тонн.
Разом з тим, як вбачається з нарядів № 2-7/9 від 02.02.1998 р. вугілля марки ДГР 0-200 було відпущене позивачу в порядку розбронювання.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про державний матеріальний резерв" відпуск матеріальних цінностей з державного резерву - це реалізація чи безоплатна передача матеріальних цінностей державного резерву визначеному одержувачу (споживачу) або реалізація їх на ринку розбронювання матеріальних цінностей державного резерву, розбронювання матеріальних цінностей - це відпуск матеріальних цінностей з державного резерву без наступного їх повернення.
Цією ж статтею встановлено, що відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - це зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника або одержувача без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.
Згідно з п. 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2002 р. № 532, відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.
Відповідно до п. 10 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 р. № 1129, матеріальні цінності вважаються закладеними до державного резерву після підписання акта про їх приймання, розміщення на місці постійного зберігання та оформлення відповідних бухгалтерських документів складського обліку.
Пунктом 17 вищезазначеного Порядку визначено, що відпуск матеріальних цінностей із державного резерву у порядку розбронювання здійснюється у разі, коли ці цінності виключаються з номенклатури продукції державного резерву, їх рівні накопичення перевищують затверджені, а також у зв'язку із закінченням терміну зберігання та недоцільністю подальшого зберігання на окремих пунктах відповідального зберігання, неможливістю (складнощами) проведення їх освіження, перевезення тощо.
Разом з тим, матеріали справи та рішення судів попередніх інстанцій не містять посилань на факт повернення спірного вугілля у визначених договором № 7 від 02.02.1998 р. кількості та строк. Також матеріали справи не містять посилань на договір зберігання матеріальних цінностей відповідача.
Сервисы для юристов