Постанова ВГСУ від 03.04.2014 року у справі №910/12822/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2014 року Справа № 910/12822/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів : Могил С.К. (доповідач), Грек Б.М., Черкащенко М.М., розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Індуктор" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2013 та на рішення господарського суду міста Києва від 17.09.2013 у справі № 910/12822/13 за позовом Державного агентства резерву України до публічного акціонерного товариства "Індуктор" про відшкодування вартості матеріальних цінностей мобілізаційного резерву,

за участю представників

позивача: Михайлець О.В.,

відповідача: представники не допущені у зв'язку з відсутністю довідок про наявність допуску до державної таємниці,

ГПУ: Кривоклуб Т.В.,

В С Т А Н О В И В :

Державне агентство резерву України звернулось до Публічного акціонерного товариства «Індуктор» з позовом про зобов'язання відшкодувати вартість матеріальних цінностей державного матеріального резерву, щодо яких були виявлені факти незабезпечення збереження в сумі 2 489 008,46 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.09.2013, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2013, позов задоволено повністю, зобов'язано Публічне акціонерне товариство «Індуктор» відшкодувати на користь Державного агентства резерву України 2 489 008,46 грн. вартості матеріальних цінностей державного матеріального резерву, а також стягнуто на користь Державного бюджету України судові витрати.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд.

За доводами скаржника, судами попередніх інстанцій надано неправильну оцінку наявним у справі доказам та зроблено помилковий висновок про доведеність позивачем факту незабезпечення відповідачем збереження матеріальних цінностей державного резерву.

Переглянувши оскаржені судові рішення в порядку і межах касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, підставою позовних вимог про відшкодування вартості матеріальних цінностей державного матеріального резерву стала обставина їх незбереження відповідачем, підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Заперечуючи проти позовних вимог у даній справі, відповідач посилається на недоведеність факту передачі йому вказаних цінностей на зберігання, про що, на його думку, свідчить відсутність серед матеріалів справи відповідного акту приймання-передачі, а також стверджує про фіктивність договору від 23.08.2003 № 19. Водночас позивач не погоджується з розрахунком вартості втрачених матеріальних цінностей.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог та спростовуючи викладені заперечення, господарські суди на підставі наявних доказів, що відповідачем порушено договірні зобов'язання з приводу збереження вказаних матеріальних цінностей.

Між тим, за висновком колегії суддів, вказаний факт в силу статті 35 Господарського процесуального кодексу України, є встановленим рішенням господарського суду під час розгляду справи № 42/485-т, в якій брали участь ті самі сторони. Так, судовими рішеннями у вказаній справі встановлено факт самовільного відчуження відповідачем матеріальних цінностей державного резерву, вартість яких станом на день виявлення цього факту становила 2 489 008, 46 грн.

В розумінні ст. 2 Закону України "Про державний матеріальний резерв" відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв матеріальних цінностей є недоторканним і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України.

Однак, як встановлено судами, товариство не забезпечило зберігання матеріальних цінностей державного резерву на загальну суму 2 489 008,46 грн. шляхом їх самовільного відчуження.

Відповідно до ч. 1 ст. 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Відповідно до ст. 950 Цивільного кодексу України, за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Статтею 622 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки, завдані порушенням зобов'язання, не звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом.

За таких обставин, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Щодо посилання відповідача на помилковість розрахунку вартості не збережених матеріальних цінностей, то судами їх обґрунтовано спростовано з огляду на безпідставність.

Враховуючи, що доводами касаційної скарги не спростовано правильних висновків судів щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення з відповідача вартості відчужених ним матеріальних цінностей державного резерву, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржених судових рішень

Керуючись ст. ст. 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :