ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 березня 2015 року Справа № 916/3563/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоПлюшка І.А.,суддів :Самусенко С.С., Татькова В.І. (доповідача),розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальності "РГК Трейдінг"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 25.12.2014 р.у справі№ 916/3563/14 господарського суду Одеської областіза позовом Товариства з обмеженою відповідальності "РГК Трейдінг" (надалі - ТОВ "РГК Трейдінг")доПублічного акціонерного товариства "Одеський припортовий завод" (надалі - ПАТ "Одеський припортовий завод")за участюпрокуратури Одеської областіпростягнення 1 388 041 256,17 грн. за участю представників: від позивача- Денисенко О.М., дов. № 7-Д від 03.09.2014від відповідача- Середа В.П., дов. № 4801 від 01.12.2014 від прокуратури (ГПУ)- Гудименко Ю.В., посв. № 014715, вид. 21.01.2013 р.
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2014 р. ТОВ "РГК Трейдінг" звернулось до господарського суду Одеської області із позовом до ПАТ "Одеський припортовий завод" про стягнення заборгованості за поставлений природний газ в сумі 1 237 261 886,14 грн., пені - 72 813 154,43 грн., 3 % річних - 10 527 344,67 грн., інфляційних - 67 438 870, 93 грн. та суми судового збору, обґрунтовуючи заявлені вимоги неналежним виконанням відповідачем свої зобов'язань за договором на поставку природного газу №КС-П-2014-40 в частині здійснення оплати вартості отриманого природного газу.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем було сплачено 26 700 000 грн. основної суми заборгованості, у зв'язку з чим, господарський суд ухвалою від 03.11.2014 р. припинив провадження у справі в цій частині.
Рішенням господарського суду Одеської області від 03.11.2014 р. (суддя Цісельський О.В.) позов ТОВ "РГК Трейдінг" задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 1 210 561 886,14 грн. заборгованості, 36 000 000 грн. - пені, 10 527 344,67 грн. - 3 % річних, 67 438 870,93 грн. - інфляційних, 73 080 грн. - витрат по сплаті судового збору; в іншій частині позову - відмовлено.
Також, в мотивувальній частині рішення від 03.11.2014 р. господарський суд Одеської області відмовив в наданні розстрочки виконання прийнятого судом рішення.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.12.2014 р. (головуючий суддя Головей В.М., судді: Мирошниченко М.А., Шевченко В.В.) рішення господарського суду Одеської області від 03.11.2014 р. змінено та доповнено його резолютивну частину реченням: "Розстрочити виконання рішення господарського суду Одеської області від 03.11.2014 р. строком на 84 (вісімдесят чотири) місяця з 01 січня 2015 року, здійснюючи стягнення з ПАТ "Одеський припортовий завод" на користь ТОВ "РГК Трейдінг" протягом січня 2015 року - грудня 2021 року щомісячно по 15 768 191,69 грн."; в іншій частині рішення господарського суду залишено без змін.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, ТОВ "РГК Трейдінг" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її змінити шляхом виключення з її резолютивної частини положень щодо розстрочки виконання рішення господарського суду Одеської області від 03.11.2014 р., мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням господарським судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
24 лютого 2015 року через канцелярію Вищого господарського суду України від відповідача у справі - ПАТ "Одеський припортовий завод" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить суд залишити постанову апеляційного господарського суду без змін, а касаційну скаргу ТОВ "РГК Трейдінг" - без задоволення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та представника Генеральної прокуратури України, оцінивши доводи касаційної скарги, врахувавши заперечення у відзиві, перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що подана касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.
З урахуванням того, що позивачем постанова Одеського апеляційного господарського суду у даній справі оскаржується лише в частині розстрочення виконання судового рішення, прийняті у даній справі судові рішення переглядаються в межах доводів касаційної скарги про розстрочку виконання судового рішення.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено господарськими судами, 31 грудня 2013 р. між ТОВ "РГК ТРЕЙДІНГ" (Постачальник) та ПАТ "Одеський припортовий завод" (Покупець) було укладено договір на поставку природного газу № КС-П-2014-40, за умовами якого Постачальник зобов'язався передати у власність Покупця природний газ, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах Договору.
На виконання умов договору поставки позивачем в період з 01.01.2014 р. по 30.06.2014 р. було здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 2 933 281 076,92 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, які без зауважень підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками, однак відповідачем вартість отриманого від позивача природного газу оплачено лише частково в сумі 1 696 019 190,78 грн., внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 1 237 261 886,14 грн.
На момент звернення до суду ПАТ "Одеський припортовий завод" сплатило заявлену в позовній заяві частину суми основного боргу в розмірі 26 700 000 грн., на підставі чого господарським судом першої інстанції було правомірно припинено провадження, в порядку п. 1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України, у справі в цій частині позовних вимог.
З огляду на встановлені обставини справи та на доведеність заявлених ТОВ "РГК Трейдінг" вимог, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли обґрунтованих висновків про стягнення з відповідача на користь позивача 1 210 561 886,14 грн. заборгованості, 36 000 000 грн. - пені, 10 527 344,67 грн. - 3 % річних, 67 438 870,93 грн. - інфляційних втрат.
Як вбачається з матеріалів справи, під час здійснення судового провадження, відповідач, не заперечуючи наявність боргу, звернувся до суду першої інстанції із клопотання про надання йому розстрочки виконання рішення шляхом здійснення оплати загальної стягнутої судом з відповідача суми рівними платежами щомісячно протягом 180 місяців після набрання рішенням законної сили; в обґрунтування вказаного клопотання, відповідач послався на те, що на день подання цього клопотання, відповідач знаходиться у складному фінансовому стані, а також посилаючись на виключність ситуації, що робить неможливим погасити у короткий термін утворену заборгованість.
Так, господарський суд Одеської області, відмовляючи в задоволенні зазначеного клопотання, на підставі наданих суду документів, врахувавши матеріальні інтереси обох сторін, виходив з того, що ПАТ "Одеський припортовий завод" не є збитковим підприємством, водночас у позивача на момент винесення рішення виникли певні фінансові труднощі, що полягають в неможливості здійснення розрахунків з іншими контрагентами.
Водночас, Одеський апеляційний господарський суд у постанові від 25.12.2014 р. дійшов протилежного висновку, зазначивши, що позивачем у справі не надано суду належних та допустимих доказів його скрутного становище, а також того, що невиконання протягом тривалого часу рішення суду порушить його матеріальні інтереси чи може призвести до негативних наслідків для нього. При цьому, суд вирішив розстрочити виконання рішення господарського суду Одеської області строком на 84 місяці зі сплатою суми заборгованості щомісячно рівними частками.
Вищий господарський суд України не може погодитися із такою позицією суду апеляційної інстанції в частині розстрочення виконання судового рішення, з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.
Тобто, підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання судового рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.
При цьому, слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК України, ця норма закону не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення.
Разом з тим, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання судового рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.
Отже, в основу судового рішення про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим його виконання. З цією метою, під час вирішення питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення суди повинні врахувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи; законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
В той же час, як вбачається із обґрунтування постанови апеляційного суду в частині надання відповідачеві розстрочки, суд вказаних вимог у повній мірі не врахував, і прийняв до уваги тільки доводи відповідача, дійшов необґрунтованого висновку про те, що виконання судового рішення може призвести боржника до стану, який унеможливить здійснення ним господарської діяльності, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, взагалі не врахували, матеріального інтересу позивача та ступінь вини боржника (відповідача) у виникненні спору, а також того факту, що важке фінансове становище відповідача утворилось внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу якихось об'єктивних, незалежних від відповідача обставин.
Сервисы для юристов