ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 березня 2015 року Справа № 910/20865/14 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:
Овечкіна В.Е. - головуючого, Корнілової Ж.О. - доповідача, Чернова Є.В.,розглянувши касаційну скаргу Міністерства оборони Українина постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2014 у справі№ 910/20865 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Пральний комплекс"доМіністерства оборони Українипростягнення 31640,40 грн.,
за участю представників сторін: від позивача: Кривошея Д.А. (довіреність № 220/854/д від 14.11.2014), від відповідача: Лихольот А.В. (довіреність 0801/14-01 від 08.01.2014), ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду міста Києва від 15.10.2014 у справі № 910/20865/14 Господарського суду міста Києва (суддя Чинчин О.В.) позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Пральний комплекс" задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Міністерства оборони України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пральний комплекс" 31640,40 грн. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пральний комплекс" 1827,00 грн. судового збору.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2014 (колегія суддів у складі: Майданевича А.Г. -головуючого, Лобаня О.І., Федорчука Р.В.) рішення Господарського суду місьта Києва від 15.10.2014 у справі № 910/20865/14 Господарського суду міста Києва залишено без змін.
Рішення та постанова мотивовані тим, що позовні вимоги є законними, обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.
Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2014, Міністерство оборони України звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України про скасування рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2014 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2014, і прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.
Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування норм матеріального права та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також, дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. На перше місце серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків законодавець ставить договори, як складний юридичний факт побудований на основі волевиявлення сторін.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частина 1 статті 903 Цивільного України до обов'язків замовника відносить, зокрема, внесення плати за надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України та пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України та пункту 7 статті 193 Господарського України, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Судами обох інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між Міністерством оборони України (замовник) та Приватним підприємством фірма "Мірта" (виконавець) 18.04.2011 укладено договір №286/5/11/2 відповідно до умов якого сторонами погоджено, що виконавець зобов'язується у 2011 році надати послуги з прання і сухого чищення білизни, обмундирування, спецодягу та іншого речового майна, а замовник - прийняти та оплатити надані послуги.
Факт надання Приватним підприємством фірма "Мірта" відповідачу послуги з прання і сухого чищення білизни, обмундирування, спецодягу та іншого речового майна на загальну суму 31640,40 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймального контролю якості та кількості наданих послуг з прання.
Оплату за послуги з прання і сухого чищення білизни, обмундирування, спецодягу та іншого речового майна на загальну суму 31640,40 грн. відповідачем не здійснено.
Між приватним підприємством фірма "Мірта" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пральний комплекс" (новий кредитор) 08.09.2014 укладено договір про відступлення права вимоги № 08/09/14/2, відповідно до умов якого сторонами погоджено, що первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові, і стає кредитором за договором № 286/5/11/2 про надання послуг з прання і сухого чищення для державних потреб (за кошти Державного бюджету України), укладеним між первісним кредитором та Міністерством оборони України.
Суди дійшли до правильного висновку, що належних та допустимих доказів на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів Приватному підприємству фірма "Мірта" за надані послуги відповідно до договору № 286/5/11/2 про надання послуг з прання і сухого чищення для державних потреб (за кошти Державного бюджету України) відповідачем не надано, не містять їх і матеріали справи. При цьому, безпідставне твердження скаржника про відсутність підстав для задоволення позову, з підстав того, що сума заборгованості, яку позивач просить стягнути, не зареєстрована в органах Державної казначейської служби України як бюджетне зобов'язання, а підтверджуючі документи, які могли б стати підставою для оплати, надані після закінчення 2011, 2012 та 2013 бюджетного року, оскільки пунктом 2.4 Порядку обліку зобов'язань розпорядників бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 №309 встановлено порядок надання саме відповідачем документів, що підтверджують бюджетне фінансове зобов'язання, до Державного казначейства України. Крім цього, відповідачем не надано належних та допустимих доказів про те, що Державним казначейством України не перераховано на реєстраційний рахунок Міністерства оборони України кошти необхідні для оплати за виконані роботи за договором, а саме: виписки з розрахункового рахунку Міністерства оборони України, довідки про стан фінансування загального фонду бюджету за 2011, 2012 та 2013 роки, реєстри фінансових зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів. Матеріали справи не містять доказів відсутності бюджетних коштів на рахунках Міністерства оборони України та доказів відсутності у Міністерства можливості оплатити надані за договором послуги, незалежними від волевиявлення відповідача.
Пунктом 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 516 Цивільного кодексу України).
Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що за умовами пункту 1.2 договору від 08.09.2014, який укладено між Приватним підприємством фірма "Мірта" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пральний комплекс" (новий кредитор) про відступлення права вимоги № 08/09/14/2 новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від Міністерства оборони України оплати заборгованості в розмірі 31640,40 грн.
Відповідно до пункту 3.2 договору, про відступлення права вимоги №08/09/14/2, первісний кредитор зобов'язаний повідомити боржника за договором протягом 15-ти календарних днів з моменту підписання договору, шляхом поштового надсилання з повідомленням про вручення боржнику копії договору або вручення особисто під розписку представнику боржника.
Приватним підприємством фірма "Мірта" 08.09.2014 направлено на адресу відповідача повідомлення № 37 про відступлення права вимоги.
Сервисы для юристов