Постанова ВГСУ від 03.02.2016 року у справі №916/3058/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2016 року Справа № 916/3058/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Кочерової Н.О. суддівПлюшка І.А. Саранюка В.І. - доповідача у справі розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" на рішення від та на постанову відгосподарського суду Одеської області 14.09.2015 Одеського апеляційного господарського суду 18.11.2015 у справі господарського суду№ 916/3058/15 Одеської області за позовомДержавного підприємства "Адміністрація морських портів України" доДержавного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" простягнення 122 506 грн. 20 коп. за участю представників:

від позивача - не з'явилися

від відповідача - не з'явилися

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Одеської області від 14.09.2015 у справі № 916/3058/15 (суддя Д'яченко Т.Г.) задоволено позовні вимоги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (позивач), стягнуто з Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" (відповідач) на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" 106 064,24 грн. інфляційних, 16 441,96 грн. 3 % річних, судовий збір у розмірі 2 450,13 грн.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.11.2015 у даній справі (головуючий суддя Діброва Г.І., судді: Принцевська Н.М., Ліпчанська Н.В.) змінено рішення господарського суду Одеської області від 14.09.2015. Позовні вимоги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" інфляційні у розмірі 106 064,24 грн., 3 % річних у сумі 16 380,53 грн., 2 448,90 грн. - судового збору. Відмовлено Державному підприємству "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" 3% річних у розмірі 61,43 грн.

В іншій частині рішення господарського суду Одеської області від 14.09.2015 у справі №916/3058/15 залишено без змін.

Не погоджуючись із вказаними судовими актами, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить Вищий господарський суд України скасувати рішення господарського суду Одеської області від 14.09.2015, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.11.2015 та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог.

В касаційній скарзі заявник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема, статей 27, 62, 80 Господарського процесуального кодексу України. Відповідач зазначає, що суди повинні були припинити провадження у даній справі, оскільки є рішення господарського суду, який вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

03.02.2016 відповідачем надано письмові пояснення.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Рішенням господарського суду Одеської області від 20.06.2014 у справі № 916/933/14, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 29.07.2014 та постановою Вищого господарського суду України від 17.09.2014, задоволено позов Державного підприємства "Адміністрація морських портів України", стягнуто з Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" заборгованість у розмірі 801 549,66 грн. та 16 030,99 грн. - судового збору.

Як встановлено судами у справі № 916/933/14, між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (власник) та Державним підприємством "Іллічівський морський торговельний порт" (сервітуарій) укладено договір майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) від 30.09.2013 № 648-0/109-П-ІЛФ-13, відповідно до умов якого власник, на визначених договором умовах оплати, надає сервітуарію право обмеженого користування належними власнику гідротехнічними спорудами (нерухомим майном), розташованими в акваторії Іллічівського морського порту, а саме причал № 16 (довжина причалу (п.м.) -200, 00, архівний номер паспорта 85236).

Пунктом 2.3 договору майнового сервітуту передбачено, що оплата сервітуту здійснюється сервітуарієм щомісячно, до 30 числа місяця, наступного за звітним, на підставі рахунку власника. Сума щомісячного платежу розраховується виходячи з кількості днів у звітному місяці.

Заборгованість Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт", що є платою за сервітут, яка виникла на підставі рахунків від 31.12.2013 № Пр/12 871, від 30.11.2013 № Пр/9 379, від 31.10.2013 № Пр/9 358, від 30.09.2013 № Пр/4 449 складає 801 549,66 грн.

Наказ господарського суду Одеської області № 916/933/14 добровільно виконано відповідачем 18.08.2014.

Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт", в якій просило суд стягнути з Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" 106 064,24 грн. - інфляційних та 16 441,96 грн. 3% річних.

Судом першої інстанцій задоволено позовні вимоги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в повному обсязі.

Апеляційним господарським судом, з позицією якого погоджується колегія суддів Вищого господарського суду України, змінено рішення суду в частині стягнення з відповідача 3% річних. Судом апеляційної інстанції здійснено перерахунок розміру 3% річних та прийнято рішення про відмову позивачеві в задоволенні позовних вимог у стягненні з відповідача 61,43 грн.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є фінансовими санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів (девальвації грошової одиниці України) та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ця міра відповідальності нараховується незалежно від наявності вини боржника, оскільки передбачена законом і є частиною грошового зобов'язання боржника до моменту його припинення згідно норм чинного законодавства України.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання інфляційних та 3% річних, стягнення яких передбачено нормами статті 625 Цивільного кодексу України. Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення, а наявність судового акта про стягнення заборгованості не припиняє грошового зобов'язання боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача про стягнення інфляційних та 3% річних підлягають задоволенню (з урахуванням перерахунку 3% річних судом апеляційної інстанції).