ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 лютого 2016 року Справа № 910/18766/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
ГоловуючогоГончарука П.А. (доповідача),СуддівКарабаня В.Я., Черкащенка М.М.,
розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ" на рішення господарського суду міста Києва від 9 вересня 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12 листопада 2015 року у справі №910/18766/15 за позовом заступника військового прокурора Харківського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України та військової частини 3005 до публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ" про стягнення суми, -
ВСТАНОВИВ:
У липні 2015 року Заступник військового прокурора Харківського гарнізону звернувся до господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України та військової частини 3005 про стягнення з публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ" 1 584 600 грн. пені та 1 946 000 грн. штрафу.
Рішенням господарського суду міста Києва від 9 вересня 2015 року у справі №910/18766/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12 листопада 2015 року, позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача-2 пеню у розмірі 1 584 600 грн. та 1 946 000 грн. штрафу, а також 70 612 грн. судового збору до Державного бюджету України.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду скасувати, позовну заяву Заступника військового прокурора Харківського гарнізону залишити без розгляду.
Заслухавши пояснення представників сторін, прокурора, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Попередніми судовими інстанціями встановлено що, 6 листопада 2014 року між військовою частиною 3005 та ПАТ "АвтоКрАЗ" укладено договір №38/АС-2014 на закупівлю за державні кошти, за умовами якого відповідач за завданням в/ч 3005 зобов'язався виготовити і до 19 грудня 2014 року, при умові надходження авансового платежу до 14 листопада 2014 року, поставити з дотриманням вимог законодавства продукцію спеціального призначення, визначену в специфікації продукції, що поставляється за державним оборонним замовленням, загальною вартістю 27 799 999,99 грн., а в/ч 3005 - прийняти та оплатити її вартість на умовах 100% попередньої оплати.
Додатковою угодою №1 від 2 грудня 2014 року сторони змінили умови зазначеного договору, у т.ч. в частині вартості продукції, збільшивши її до 27 800 000 грн., та графіку виготовлення продукції, продовживши дату поставки до 31 грудня 2014 року.
За порушення строків виконання зобов'язання, відповідно до п. 9.2.2., продавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% вартості продукції, з якої допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості.
Строк дії договору, згідно п. 12.1 додаткової угоди, встановлений з дати підписання сторонами і діє до 31 грудня 2014 року, а в частині проведення взаєморозрахунків - до повного їх виконання.
14 листопада 2014 року в/ч 3005 на виконання умов договору за платіжним дорученням №2659 перераховано ПАТ "АвтоКрАЗ" попередню оплату в розмірі 27 799 999,99 грн.
Поставку товару, відповідно до накладних на відпуск товарно-матеріальних цінностей №№10043, 10066, 10067, 10068, 10071, ПАТ "АвтоКрАЗ" здійснило 26 лютого 2015 року.
Посилаючись на те, що відповідач здійснив поставку товару з порушенням визначеного договором строку на 57 календарних днів, Заступник військового прокурора Харківського гарнізону, просить стягнути з ПАТ "АвтоКрАЗ" на користь в/ч 3005 пеню у розмірі 1 584 600 грн. і 1 946 000 грн. штрафу.
Вказуючи на те, що в порушення умов додаткової угоди №1 до договору військовою частиною не було здійснено 100% передоплати, тобто допущено прострочення позивача, відповідач позов не визнає і просить відмовити у задоволенні позову.
Місцевий господарський суд вказав, що оскільки військова частина належним чином виконала свої зобов'язання за договором, а відповідач здійснив поставку обумовленої продукції з порушенням встановлених строків, останній зобов'язаний, відповідно до вимог ст. 624 Цивільного кодексу України та ст.ст. 231, 232 Господарського кодексу України, сплатити позивачу 1 584 600 грн. пені і 1 946 000 грн. штрафу.
Апеляційний господарський суд погодився з висновками суду першої інстанції і, крім того, посилаючись на положення ч. 4 ст. 612, ч. 2 ст. 613, ст. 615, ч. 1 ст. 617, ст. 651 ЦК України та ч. 2 ст. 218 ГК України, вказав, що відповідач не може бути звільнений від відповідальності за порушення ним строків виконання зобов'язання з підстав передбачених ст. 613 ЦК України, оскільки факт прострочення позивача в частині здійснення 100% передоплати спростований матеріалами справи, а з підстав передбачених ч. 1 ст. 617 ЦК України та ч. 2 ст. 218 ГК України, оскільки часткове відключення електроенергії у листопаді - грудні 2014 року на потужностях підприємства не є підставою для такого звільнення.
При цьому, судами попередніх інстанцій було зазначено, що заступник військового прокурора Харківського гарнізону правомірно звернувся із цим позовом до суду в інтересах Держави в особі Міністерства внутрішніх справ України та військової частини 3005, оскільки ним було надано належне обґрунтування наявності підстав для здійснення такого представництва інтересів держави.
З такими висновками судів попередніх інстанцій не можна погодитись з огляду на таке.
Згідно положеннями ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Частиною 2 ст. 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Рішення господарським судом, згідно ст. 82 ГПК України, приймається за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті, а апеляційний господарський суд, згідно вимог ст. 101 цього ж кодексу, у процесі перегляду справи за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу і не зв'язаний доводами апеляційної скарги, перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Приймаючи у даній справі рішення по суті позовних вимог, місцевий господарський суд керувався доказами, наявними у матеріалах справи, та посилаючись на умови, укладеного сторонами договору №38/АС-2014 від 6 листопада 2014 року на закупівлю за державні кошти.
Однак, враховуючи те, що в матеріалах справи відсутній вказаний договір, висновки, судів попередніх інстанцій є такими, що не відповідають наявним у справі доказам та матеріалам справи.
Сервисы для юристов